Він відпочивав, як йому здалося, години зо дві. Місяць о цій порі сходив пізно, і старий не мав як визначити час. Відпочивав він, звісно, не по-справжньому, а відносно. Його плечі, як і раніше, стримували натяг снасті, проте він сперся лівою рукою на носовий закрайок і чимраз більше перекладав той тягар на самий човен.
«Як було б просто, коли б я міг припнути снасть до борту, — подумав він. — Та досить рибині хоч раз смикнути — і вона перерве жилку. Отож я мушу послаблювати натяі своїм тілом і бути напоготові в першу-ліпшу мить вивільнити жилку обома руками».
— Але ж ти так і не поспав, старий, — мовив він сам до себе. — Минуло вже півдня, ніч і ось іще цілий день, а ти зовсім не спав. Треба щось придумати, щоб тобі хоч трохи поспати, поки рибина спокійна і йде рівно. Як не будеш спати, тобі може потьмаритись у голові.
«Голова в мене поки що ясна, — подумав він. — Аж надто ясна. Ясна, як зорі, мої любі сестри. І все-таки мені треба поспати. Адже вони сплять, і місяць теж спить, і сонце, і навіть океан часом спить, у ті дні, коли нема течії і стоїть мертвий штиль.
Тож не забудь, що треба поспати, — нагадав він собі.— Придумай якийсь простий і певний спосіб прилаштувати снасть і змусь себе поспати. А тепер іди на корму і вичисть макрель. Що ж до гальма з весел, то ставити його небезпечно, а надто коли ти маєш спати».
— Я можу й не спати, — сказав він. — Але й не спати так само небезпечно.
Він став навколішки й знову поповз на корму, впираючись руками в дно човна й пильнуючи, щоб не потурбувати рибину. «Мабуть, вона й сама геть сонна, — подумав він. — Але мені аж ніяк не треба, щоб вона спочивала. Хай тягне човна, доки сконає».
Добувшись на корму, старий повернувся так, що натяг снасті припав йому на ліву руку та плечі, а правою він вийняв із піхов ножа. Зорі світили ясно, він добре бачив макрель і, встромивши ножа їй у голову, витяг її з-під корми. Потім наступив на рибину ногою і одним швидким поздовжнім рухом розпоров їй черево від хвоста до голови. Поклавши ножа, він заходився чистити рибину: спочатку витяг тельбухи, тоді видер зябра. Шлунок був важкий і вислизав з рук. Старий розрізав його і знайшов усередині дві летючі рибини. Вони були ще зовсім свіжі, тверді, і старий поклав їх поряд на дошки, а тельбухи й зябра тихенько вкинув у воду за кормою. Вони пішли на дно, залишаючи у воді фосфористий світляний слід. Макрель була холодна й у тьмяному світлі зір видавалася білясто-сірою, мов тіло прокаженого. Притискаючи правою ногою голову рибини, старий здер шкіру з одного боку, тоді перевернув її і, облупивши другий бік, позрізав з кісток м'якуш від голови до хвоста.
Кістяк він обережно спустив за борт і подивився, чи не закрутило його водою. Та видно було лише, як він світиться, повільно зникаючи в глибині. Старий обернувся, поклав летючих рибин між скибками м'якуша макрелі й, сховавши ніж у піхви, помалу рушив назад до носа. Його плечі згиналися під тягарем снасті, а в правій руці він держав рибину.
Повернувшись на ніс, він розіклав скибки м'якуша на дошках і там-таки примостив летючих рибин. Тоді пересунув жилку на плечах і знов перебрав її натяг на ліву руку, що впиралася у закрайок борту. Трохи згодом він перехилився через борт і став мити в морі летючих рибин, заразом пробуючи рукою швидкість зустрічного потоку води. Рука його після того, як він розчиняв макрель, теж відсвічувала фосфором, і він придивлявся, як її обтікає вода. Тепер вона плинула назустріч ще повільніше, і, коли старий потер край долоні об зовнішню обшивку човна, дрібні часточки фосфору поволі попливли вздовж борту й зникли за кормою.
— Вона або стомилась, або ж відпочиває,— сказав старий. — То попоїм я тим часом макрелі, а тоді й собі спочину і трохи засну.
Ближче до ночі зорі світили ясніш, а повітря дедалі холоднішало. Старий з'їв півскибки м'якуша макрелі й одну летючу рибину, відрізавши їй голову та випатравши черево.
— Яка смачна макрель, коли їси її варену, — мовив він, — і яка гидка сира. Ніколи більш не вийду в море без солі чи лимона.
«Коли б я мав розум у голові, то цілий день поливав би водою дошки й нехай би висихала — ото б і мав сіль. Але ж макрель я зловив уже при самому заході сонця. І все-таки це недогляд. Одначе я добре зжував її і без солі, і мене анітрохи не нудить».
Небо на сході запиналося хмарами, і знайомі старому зорі одна по одній зникали з очей. Здавалося, ніби човен запливає в глибоку ущелину між хмар. Та й вітер зовсім ущух.
— За три-чотири дні буде негода, — сказав старий. — Але не сьогодні і не завтра. А ти, старий, спробуй трохи заснути, поки рибина пливе спокійно.