— Може, вип'єш чогось? — спитав господар.
— Ні,— відповів хлопець. — Скажіть їм, щоб не турбували Сантьяго. Я ще потім прийду.
— Передай йому, що я дуже йому співчуваю.
— Дякую, — мовив хлопець.
Він одніс гарячу бляшанку з кавою до хатини старого і сидів біля ліжка, аж поки той прокинувся. Перед тим він був уже раз начебто почав прокидатися. Але потім знов поринув у важкий сон, і хлопець пішов до сусідів через дорогу позичити трохи дров, щоб зігріти вихололу каву.
Нарешті старий прокинувся.
— Не підводьтеся, — сказав йому хлопець. — Ось випийте. — І налив кави в склянку.
Старий узяв каву й випив.
— Вони здолали мене, Маноліне, — мовив він. — Таки здолали.
— Не вона ж вас здолала. Не рибина.
— Ні. Твоя правда. То було потім.
— За човном і снастю наглядає Педріко. Що ви думаєте робити з головою?
— Нехай Педріко розрубає її на принаду в сіті.
— А меч куди?
— Візьми собі, коли хочеш.
— Хочу, — сказав хлопець. — А тепер нам треба поміркувати, що будем діяти далі.
— Мене розшукували?
— Авжеж. Берегова охорона й літаки.
— Океан величезний, а човен малий, де там його побачити, — сказав старий. Він подумав, як приємно розмовляти з кимось іншим, а не тільки з самим собою і з морем. — Мені бракувало тебе, — мовив він. — Що ти зловив?
— Першого дня одну. І другого одну, а вчора дві.
— Дуже добре.
— Тепер ми знов будемо рибалити разом.
— Ні. Я безталанний. Геть безталанний став.
— К бісу той талан, — сказав хлопець. — Зі мною вам таланитиме.
— А що скажуть у тебе вдома?
— То байдуже. Я ж привіз їм учора дві рибини. А тепер знов буду з вами, бо мені ще багато чого треба навчитися.
— Треба нам розжитись на добрі ості й завжди мати їх у човні. Гостряк можна зробити з ресори від старого «форда». В Гуанабако нам виточать. Він має бути гострий, але не надто загартований, щоб не вломився. Мій ніж зламався.
— Я дістану вам новий ніж і віддам обточити ресору. Скільки ще днів бурхатиме вітер?
— Днів зо три. А може, й більше.
— Я встигну все зробити, — сказав хлопець. — А ви лікуйте свої руки, діду.
— Я знаю, як дати їм раду. Та сьогодні вночі я відхаркнув чимось чудним і відчув, як у мене в грудях наче щось урвалося.
— Полікуйтеся й від цього, — сказав хлопець. — Ну, лежіть, діду, а я піду принесу вам чисту сорочку. І чогось попоїсти.
— Принеси якусь газету за ті дні, поки мене не було, — сказав старий.
— Швидше одужуйте, бо я ще маю багато чого навчитись, а ви можете навчити мене всього, що мені потрібно. Дуже тяжко вам було?
— Страшенно тяжко, — мовив старий.
— Ну, піду по їжу та газети, — сказав хлопець. — Відпочивайте, діду. Я куплю в аптеці якусь мазь вам для рук.
— Не забудь сказати Педріко, щоб узяв собі голову.
— Гаразд, не забуду.
Коли хлопець вийшов за двері й рушив униз вибоїстою червонястою дорогою, він знову заплакав.
Того дня на «Терасу» завітав гурт туристів, і одна гостя, дивлячись униз на море, побачила у воді біля берега, серед порожніх бляшанок від пива й дохлих баракуд, довженний білий хребет з величезним хвостом на кінці, що гойдався на високих хвилях прибою, які долинали в бухту з розбурханого сильним східним вітром океану.
— Що це таке? — спитала вона офіціанта й показала на довгий кістяк великої рибини, що був тепер звичайним собі сміттям, і його скоро мав понести геть відплив.
— Tiburon[222],— сказав офіціант. — Один акула… — Він хотів пояснити, що сталося.
— А я й не знала, що в акул такі гарні, досконалої форми хвости.
— Я теж не знав, — мовив її супутник.
А нагорі, в своїй хатині при дорозі, старий знову спав. Він спав так само долілиць, і біля нього, пильнуючи його сон, сидів хлопець. Старому снилися леви.
ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
STORIES
1950 s
THE SHOT
THE FABLE OF THE GOOD LION
THE FAITHFUL BULL
A MAN OF THE WORLD
GET A SEEING-EYE DOG
Переклав Володимир Митрофанов
Український переклад, видавництво «Дніпро», 1981
ПОСТРІЛ
Ми саме полуднували, сидячи біля купального басейну. День був гарячий, навіть як на Кубу, бо вітер з моря зовсім ущух. Але вода у басейні, в затінку дерев, була холоднувата, а як зайти в неї далі, з глибшого краю, то майже холодна.
Я помітив тих двох негрів лише тоді, коли вони підійшли до столика, занесеного від спеки в зелену альтанку. Перед тим я дивився на відображення бамбуку й тополь у воді басейну, а коли звів очі й побачив їх обох, уже біля столика, то зрозумів: я вже не такий уважний, як колись. Того місця, звідки вони наближались, мені не було видно, але я мав би помітити їх, коли вони виходили з-за рогу душової.