Тоді ми й натрапили на табунець антилоп, які чи то спали, чи то паслись у видолинку, і дорога до втечі в них була тільки одна. Я зіскочив з коня й видобув із чохла свій добрий старий штуцер. Ми спускалися вниз, маючи їх попереду. І тоді я побіг навперейми. До того місця, де вони мали вискочити з видолинка, було ярдів двісті чи двісті п'ятдесят. І коли вони вимчали табунцем на край узвишшя, я вибрав найбільшого вилорога, повів мушку поперед нього, а тоді легенько натиснув спусковий гачок, і куля перебила йому карк. То був напрочуд вдалий постріл.
Ветеран сказав:
— Ач поганець. Я ж таки знав, синку, що колись із тебе будуть люди.
Тейлор спитав:
— А ви хоч знаєте, скільки пробігли і з якої відстані стріляли? Ось я піду виміряю кроками.
Мені було до того байдуже, бо мисливцям однаково ніхто ніколи не вірить, а вся втіха — коли ото біжиш, і силкуєшся погамувати в грудях серце, і затримуєш віддих, набравши чистого, п'янкого повітря, і ведеш мушку попереду цілі, і водночас легенько натискаєш гачок.
Оце і все оповідання про антилоп.
КАЗКА ПРО ДОБРОГО ЛЕВА
Колись, за давніх давен, був собі лев, що жив в Африці разом з іншими левами. Всі інші леви були лихі і день у день жерли зебр, антилоп та всяку іншу звірину. Часом ті лихі леви жерли й людей. Вони жерли і суахільців, і умбулів, і вандоробів, а найдужче полюбляли індійських купців. Усі індійські купці дуже гладкі й добре смакують левам.
Цей наш лев, котрого ми любимо за те, що він такий добрий, мав на спині крила. А що він мав на спині крила, то всі інші леви брали його на глузи.
— Погляньте-но тільки на нього, з отими крильми на спині! — казали вони, й усі аж заходилися реготом.
— А погляньте, що він їсть! — казали вони, бо цей добрий лев живився самими макаронами: такий він був добрий.
Лихі леви знову заходились реготом і бралися жерти ще одного індійського купця, а їхні дружини хлебтали його кров, прихляпуючи язиками — хляп, хляп, хляп, — немов великі кішки. Вони спинялися лише для того, щоб узяти на сміх доброго лева й поглузувати з його крил. Одне слово, то були вельми лихі й погані леви.
Та наш добрий лев сидів собі, згорнувши крила, й тільки чемно запитував, чи не дадуть йому скляночку негроні або ж американо: він завжди віддавав перевагу цим прохолодним напоям перед кров'ю індійських купців. Одного разу він відмовився їсти масайську корову й підживився лише порцією макаронів та склянкою томатного соку.
Це страшенно розлютило лихих левів, і одна левиця, що була найлютіша з усіх і ніколи не могла стерти з вусів крові індійських купців, навіть коли витирала морду об траву, сказала:
— Хто ти такий, що вважаєш себе кращим за нас? Звідки ти взявся, леве-макароннику? І чого тобі тут треба?
Вона люто рикнула на нього, і всі леви зайшлися реготом.
— Мій батько живе в місті. Він стоїть там при вежі із дзигарями й дивиться вниз на тисячі голубів — то все його Підданці. Коли вони злітають у повітря, зчиняється такий шум, немов гуркоче стрімкий потік. У місті мого батька більше палаців, аніж в усій Африці, а навпроти нього стоять четверо великих бронзових коней, і кожен держить одне копито в повітрі, бо вони бояться його. В місті мого батька люди ходять пішки або їздять у човнах, і жоден справжній кінь не зайде в те місто із страху перед моїм батьком.
— Смердючий грифон — ось хто твій батько, — сказала лиха левиця, облизуючи вуса.
— Брешеш ти, — докинув котрийсь із лихих левів. — Нема такого міста.
— Передайте-но мені шмат індійського купця, — обізвався ще один вельми лихий лев. — Ця масайська корова надто свіжа.
— Ти нікчемний брехун і син грифона, — сказала найлютіша з усіх левиця. — Ось зараз я уб'ю тебе і зжеру разом із твоїми крильми.
Добрий лев дуже злякався. Він бачив її жовті очі, і хвіст, що сіпнувся вгору, і засохлу на вусах кров; він чув її віддих, страшенно бридкий, бо вона ніколи не чистила зубів. До того ж під пазурами в неї застрягли протухлі шматочки індійського купця.
— Не вбивай мене, — мовив добрий лев. — Мій батько — благородний лев, його завжди всі поважали, і все, що я кажу, — щира правда.
І в ту ж мить лиха левиця кинулася на нього. Та він злетів у повітря на своїх крилах і виписав коло над гуртом лихих левів, а вони всі рикали й не спускали його з очей. Він подивився вниз і подумав; «Які вони дикуни, ці леви».
Він виписав над ними ще одне коло, а вони зарикали ще дужче. Потім він спустився зовсім низько, так що зміг зазирнути у вічі лихій левиці, яка звелася на задні лапи, намагаючись схопити його. Але її пазури до нього не дістали.