Сова завиває.
А де ж люде?..
Над Тясмином,
У темному гаю,
Зібралися; старий, малий,
Убогий, багатий
Поєднались,— дожидають
Великого свята.
У темному гаю, в зеленій діброві,
На припоні коні траву скубуть;
Осідлані коні, вороні готові.
Куди-то поїдуть? кого повезуть?
Он кого, дивіться.
Лягли по долині,
Неначе побиті, ні слова не чуть.
Ото гайдамаки. На гвалт України
Орли налетіли; вони рознесуть
Ляхам, жидам кару;
За кров і пожари
Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.
Попід дібровою стоять
Вози залізної тарані:
То щедрої гостинець пані 29.
Уміла що кому давать,
Нівроку їй, нехай царствує;
Нехай не вадить, як не чує!
Поміж возами нігде стать:
Неначе в ірій, налетіло
З Смілянщини, з Чигирина
Просте козацтво, старшина,
На певне діло налетіли.
Козацьке панство похожає .
В киреях чорних, як один,
Тихенько ходя розмовляє
І поглядає на Чигрин
Старшина первий:
Старий Головатий30 щось дуже коверзує.
Старшина другий:
Мудра голова, сидить собі в хуторі, ніби не знає нічого, а дивишся — скрізь Головатий. «Коли сам,— каже,— не повершу, то синові передам».
Старшина третій:
Та й син же літука! Я вчора зустрівся з Залізняком31; таке розказує про його, що цур йому! «Кошовим,— каже,— буде, та й годі; а може, ще і гетьманом, коли теє...»
Старшина другий:
А Гонта32 нащо? а Залізняк? До Гонти сама... сама писала: «Коли,— каже...»
Старшина первий:
Цитьте лишень, здається, дзвонять!
Старшина другий:
Та ні, то люде гомонять.
Старшина первий:
Гомонять, поки ляхи почують. Ох, старі голови та розумні; химерять-химерять та й зроблять з лемеша швайку. Де можна лантух, там торби не треба. Купили хріну, треба з'їсти; плачте, очі, хоч повилазьте: бачили, що куповали; грошам не пропадать! А то думають, думають, ні вголос, ні мовчки; а ляхи догадаються — от тобі й пшик! Що там за рада? чом вони не дзвонять? Чим спиниш народ, щоб не гомонів? Не десять душ, а, слава богу, вся Смілянщина, коли не вся Україна. Он, чуєте? співають.
Старшина третій:
Справді, співа щось; піду спиню.
Старшина первий:
Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно.
Старшина другий:
Ото, мабуть, Волох! 33 Не втерпів-таки старий дурень; треба, та й годі!
Старшина третій:
А мудро співає! Коли не послухаєш, усе іншу. Підкрадьмось, братці, та послухаєм, а тим часом задзвонять.
Старшина первий і другий:
А що ж? то й ходімо!
Старшина третій:
Добре, ходімо.
Старшини нишком стали за дубом, а під дубом сидить сліпий кобзар; кругом його запорожці і гайдамаки. Кобзар співає з повагою і неголосно:
«Ой волохи, волохи,
Вас осталося трохи;
І ви, молдавани,
Тепер ви не пани;
Ваші господарі 34 —
Наймити татарам,
Турецьким султанам.
В кайданах, в кайданах!
Годі ж, не журіться;
Гарно помоліться,
Братайтеся з нами,
З нами, козаками;
Згадайте Богдана 35,
Старого гетьмана;
Будете панами,
Та, як ми, з ножами,
З ножами святими,
Та з батьком Максимом
Сю ніч погуляєм,
Ляхів погойдаєм,
Та так погуляєм,
Що аж пекло засміється,
Земля затрясеться,
Небо запалає...
Добре погуляєм!»
3апорожець:
Добре погуляем! Правду старий співа, як не бреше. А що б то з його за кобзар був, якби не волох!
Кобзар:
Та я й не волох; так тілько — був колись у Волощині, а люде й зовуть Волохом, сам не знаю за що.
Запорожець:
Ну, та дарма; утни ще яку-небудь. Ану лишень про батька Максима ушквар.
Гайдамака:
Та не голосно, щоб не почула старшина.
Запорожець:
А що нам ваша старшина? Почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі. У нас один старший — батько Максим; а він як почує, то ще карбованця дасть. Співай, старче божий, не слухай його.
Гайдамака:
Та воно так, чоловіче; я це й сам знаю, та ось що: не так пани, як підпанки, або — поки сонце зійде, то роса очі виїсть.
Запорожець:
Брехня! Співай, старче божий, яку знаєш, а то й дзвона не діждемо — поснемо.
Гуртом:
Справді, поснемо; співай яку-небудь.
Кобзар (співає):
«Літа орел, літа сизий
Попід небесами;
Гуля Максим, гуля батько
Степами-лісами.
Ой літає, орел сизий, ,
А за ним орлята;.
Гуля Максим, гуля батько,
А за ним хлоп’ята.
Запорожці ті хлоп’ята,
Сини його, діти,
Поміркує, загадає,
Чи бити, чи пити,
Чи танцювать, то й ушкварять.
Аж земля трясеться.
Заспіває — заспівають,
Аж лихо сміється.
Горілку, мед не чаркою —
Поставцем черкає,
А ворога, заплющившись,
Ката, не минає.
Отакий-то наш отаман,
Орел сизокрилий!
І воює, і гарцює
З усієї сили —
Нема в його ні оселі,
Ні саду, ні ставу...
Степ і море; скрізь битий шлях,
Скрізь золото, слава.
Шануйтеся ж, вражі ляхи,
Скажені собаки:
Йде Залізняк Чорним шляхом 36,
За ним гайдамаки».
Запорожець:
Оце-то так! Вчистив, нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре, далебі, добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі.
Гайдамака:
Я щось не второпав, що він співав про гайдамаків?
Запорожець:
Який-бо ти бевзь і справді! Бачиш, ось що він співав: щоб ляхи погані, скажені собаки, каялись, бо йде Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різати...
Гайдамака:
І вішати, і мордувати! Добре, єй-богу, добре! Ну, це так! Далебі, дав би карбованця, якби був не пропив учора! Шкода! Ну, нехай стара в’язне, більше м’яса буде. Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам. Утни ще що-небудь про гайдамаків.
Кобзар:
До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму; а охрипну — чарочку, другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову. Слухайте ж, панове громадо!
«Ночували гайдамаки
В зеленій діброві,
На припоні пасли коні,
Сідлані, готові.
Ночували ляшли-панки
В будинках з жидами,
Напилися, простяглися
Та й...»
Громада:
Цить лишень! здається, дзвонять. Чуєш?., ще раз... о!..
«Задзвонили, задзвонили!» —
Пішла луна гаєм.
«Ідіть же ви та молітесь,
А я доспіваю».
Повалили гайдамаки,
Аж стогне діброва;
Не повезли, а на плечах
Чумацькі волові
Несуть вози.
А за ними
Сліпий Волох знову:
«Ночували гайдамаки