— І я прийшов сюди, — вів далі Дорбатай, — бо бажав разом з усіма послухати розповідь старого й мудрого Ормада. Я не почув її, на жаль. Але хочу тепер і сам розповісти те, що нагадали мені сьогодні великі боги. Я хочу розповісти також про славетне минуле народу сколотів. І коли мудрий вождь Сколот дозволить мені, я почну. Бо так сказали й повеліли мені боги!..
Він підвів руки вгору й застиг у своїй улюбленій урочистій позі з напівзаплющеними очима, наче прислухаючись до голосу богів.
— Добре грає свою роль старий шахрай! — вихопилося в Дмитра Борисовича. — Правда ж, Іване Семеновичу? Цікаво, що він розповість? Дуже цікаво… Невже щось таке, що перегукується з Геродотом або іншими стародавніми істориками?..
Геолог промовчав: його цікавило й бентежило зараз зовсім інше. А Дорбатай, нарешті, опустив довгі сухі руки й запитливо глянув на Сколота:
— Я чекаю твоєї доброзичливої відповіді, о вождь!
— Розповідай, — коротко мовив Сколот, не дивлячис на віщуна. Мабуть, він теж відчував, що старий віщун затіяв цю гру недаремно. Ніби випадково, погляд вождя впав на Варкана. Молодий скіф виразно затиснув у міцній руці держак меча-акінака. Так, Варкан був теж напоготові.
Вже дещо спокійніше Сколот перевів погляд на Дорбатая:
— Розповідай, що сказали тобі боги.
Старий віщун сперся на посох. Він стояв так, ніби звертався і до Сколота, і до всіх присутніх скіфів. Зрозуміло було, що він має намір розповідати головне тим десяткам і сотням людей, що запрудили майданчик і оточували його з усіх боків. Сухі пальці віщуна міцно стискали посох, рипучий голос лунав жорстоко і непримиренно, не приховуючи вже люті. Він почав:
— Мудрий Ормад розповів сьогодні про те, як відважний сколотський народ переміг могутнє перське військо та як тікав з наших земель гордий цар Дарій. Я знаю цю подію, що її зберегли нам на повчання віки. І я стверджую: сколоти перемогли, бо з ними було завжди благословіння богів. І боги говорили з мудрим вождем Іданфірсом, і вчили його, і він переміг Дарія. А що сталося з родичем Іданфірса, Анахарсісом? Чи пам’ятаєте ви це, сколоти? Що сталося з людиною, яка забула богів, відступилася від них?.. Я нагадую вам, нащадки сколотів, про ганебну долю Анахарсіса — і хай кожен а вас пам’ятає, що чекає людину, яка забуває богів!
— Справжня релігійна пропаганда, — насмішкувато зауважив Артем, слухаючи переклад Дмитра Борисовича зі слів Варкана.
— Анахарсіс, родич Іданфірса, — він далі Дорбатай — був мудрою людиною, але він бажав стати ще мудрішою, щоб перевершити всіх. І тому Анахарсіс поїхав до інших країн, бо йому здавалося, що, побувавши там, він оволодіє мудрістю чужинців і тоді стане наймудрішим з людей. Він об’їхав чимало країн і вирішив, нарешті, повертатися додому. Але повертався він уже не таким, яким залишив рідний край. Він забув про сколотських богів, захопився іншою вірою. Він повернувся додому і почав молитися чужій богині — що могло бути гіршим за це?.. Анахарсіс навчив цьому й інших сколотів. Він ішов до лісу, одягав чуже, грецьке вбрання, грав на літаврах і молився чужій богині. А разом з ним молилися тій чужій богині й інші сколоти, яких він злочинно повів за собою. Що ж зробив мудрий вождь Савлій, коли довідався про таку ганьбу? Він пішов з воїнами в ліс, побачив, що відступники моляться чужій богині, і власноручно вбив їх! Бо на це благословили його грізні боги сколотського народу. Ось що зробив мужній Савлій, який був хоробрим воїном і мудрим сколотським вождем, благословенним богами!
Голос Дорбатая лунав переможно — і останні слова він кинув відверто у бік Сколота.
— І сталося це так тому, що вождь Савлій був мудрий. Він знав, що щастя і багатство сколотське — в руках богів. І не можна ображати богів, не можна відступатися від них і нехтувати законами богів. Чи пам’ятають про це нащадки сколотів тепер? Чи пам’ятає це й сам наш мудрий вождь Сколот? Мабуть, пам’ятає, бо інакше не може бути…
— Але про що ж нагадали тобі боги, о Дорбатаю? — незадоволено вимовив Сколот, який явно відчував, що розповідь старого підступного віщуна спрямована проти нього.
— Зараз мудрий Сколот почує й про це, — спокійно відповів Дорбатай. — Були колись тяжкі роки для сколотського народу. Річки висохли і не давали риби, листя на деревах посохло ще влітку від спеки, і звірі повтікали невідомо куди, і сколотам не було чого полювати… Був такий час! І коні здихали цілими табунами від невідомої страшної хвороби. І не допомагали ніякі молитви, тому що боги відвернули своє вухо від сколотів і не прислухалися більше до їхніх молінь. Був такий час… Сухі вітри віяли день і ніч, і гарячий їх подув спустошив країну. І тільки сам вождь Скіл та його наближені жили безтурботно, не звертаючи уваги на те, що сколотськии народ бідував, і не злічити було вже мертвих, бо було їх як піску в річці і щодня ставало ще більше. А Скіл не був природним сколотом, бо матір’ю його була істрянка, і вона навчила його грецьких звичаїв та грецької мови. Тому Скіл не любив священних сколотських звичаїв, а схилявся до греків, до їхніх богів та їхньої розпусти. Воїни сколотські, і мисливці сколотські, і віщуни сколотські не знали цього — і боги карали їх за це!
Голос Дорбатая знизився і зазвучав загрозливо:
— Та Скілу було всього цього замало. Він бажав знищити цілком сколотські звичаї і завести замість них чужі, грецькі. Він наблизив до себе грецьких купців, він потай ходив із ними в грецькому одязі до грецького міста Борисфенеса, поринав там у розпусті, вчився грецьких звичаїв і молився грецьким богам… Все це робив Скіл, бо він був відступником, а наближені його приховували ті ганебні вчинки вождя від народу сколотів. А потім Скіл, остаточно забувши сором, вирішив навіть присвятити себе грецькому богу Вакху і побудував собі для того в грецькому місті великий дім. Сколоти не знали й цього… Але сколотські боги проявили милість і застерегли відступника Скіла, даючи йому можливість розкаятися й виправити помилки. Вони вдарили в той великий дім вогняною стрілою блискавки! І дім Скіла загорівся від того, і вночі видно було як удень, і сам Скіл ледве встиг вибігти з палаючого дому на вулицю… та сколоти знов-таки нічого не знали про те, бо все це відбувалося в грецькому місті, а наближені Скіла мовчали про його вчинки! І навіть після того попередження богів Скіл все одно не хотів прислухатися до велінь неба. Він все-таки присвятив себе Вакхові, хай буде прокляте його погане ім’я! І ніхто з сколотів знов-таки не знав про це нічого, і всі терпіли лихо і нещастя, які насилали на їхню землю розгнівані боги… І так тривало, аж доки вся та ганьба не виявилася в розмові між сколотськими віщунами і грецькими купцями, які приїхали до сколотів. І от як це сталося. Сколоти докоряли грекам:
“Як можете ви, греки, поклонятися поганому богові Вакху, п’яниці і розпусникові, їм я якого гидко згадувати? Хіба це бог?.. Ви вірите, що Вакх втілюється в вас, коли ви п’яні. Ми, сколоти, не визнаємо таких поганих богів, бо наші боги суворі й поважні!..”
А грецькі купці відповідали глузливо:
“Як можете ви, сколоти, сміятися з нас і нашого славного бога Вакха? Ми не хочемо навіть сперечатися з вами і захищати наших грецьких богів. Але як насмілюєтеся ви говорити, що сколоти не визнають таких богів, коли нам достеменно відомо, що ваші найголовніші люди моляться нашому Вакхові?”
Але сколоти все ще не вірили грецьким купцям. І тому ті купці сказали:
“Коли ви не вірите нам, то ми можемо оголосити, про його йдеться. То ваш вождь Скіл! Він поклоняється Вакху і вірить, що бог Вакх втілюється в нього, як і в усіх, хто молиться йому і п’є хмільні напої на його честь”.
Та сколоти знову не повірили тим купцям, бо надто поважали свого вождя. І тому купці запропонували сколотам, глузуючи:
“Якщо ви не вірите нам, о сколоти, то йдіть з нами. І ми покажемо вам вашого вождя Скіла в грецькому одязі, як він молиться Вакхові і п’є на його честь!”
І тоді сколотські старшини пішли з грецькими купцями. І греки посадили сколотів у непомітне місце, і сколотські старшини побачили на власні очі, як прийшов до греків їхній вождь Скіл у грецькому одязі, і молився з греками, і пив хмільні напої з ними, і був п’яний на честь Вакха, хай буде прокляте його погане ім’я!..