— Три чорти й одна відьма! Зроблю з тебе зрештою грамотну людину, харчосмаче ти мій бідолашний.
— Н-ну, вже й бідолашний, — трохи образився Богдан.
— А то ні? Хіба ти розумієшся на справжній конструкторській роботі? Ну, скажи чесно!
Богдан ніяково знизав плечима й розвів довгі руки, зачепивши одною дерев’яну шафу.
— От, і я так вважаю. Тому доведеться пояснити тобі дещо, — вів далі Олд-Бой. — Витрачу, звісно, зайвий час, зате потім ти будеш корисніший. Про інфразвук я тобі вже казав, це ясно. Про електромагнітні коливання ти знаєш, зокрема про ультракороткі хвилі. Справа полягає в тому, щоб поєднати інфразвук і ультракороткі хвилі, навіть не ультра, а мікрокороткі, довжина яких — не метри і не сантиметри, а міліметри! Саме це я й задумав, май гуд феллоу, мій добрий хлопець. Задумав, тримав у секреті, а тим часом підготовив усе для такого експерименту.
— Н-навіть я не знав нічого про це? — в голосі Богдана дзвенів докір.
— А чим ти кращий чи гірший за інших? Крім того, я все-таки розповідаю саме тобі, а іншим — ні. Бо довіряю!
Логіка тут, звісно, була, і незаперечна.
— Так от, як поєднати коливання звукові й електромагнітні? — вів далі, вже забувши про випадкове сперечання, Олд-Бой. — Дуже просто, як звичайно це робиться. Взяти інфрасирену… — він взяв у руки прилад, схожий на автомобільний сигнал, — попередньо з’єднавши цю сирену з шлангами, які подаватимуть стиснене повітря від компресора… — Його руки швидко перебирали відповідні деталі майбутньої установки. — Скерувати нечутні коливання інфразвуку в мікрофон, який перетворює їх в електромагнітні, подати їх на генератор міліметрових хвиль — і все!
— Так просто? — здивувався Богдан. — А я д-думав…
— Ти д-думав. — іронічно передражнив його Олд-Бой. — А ти спробуй усе це зробити, тоді й зрозумієш, як воно просто! Добре, що я заздалегідь сконструював усі ці пристрої. А от обладнати всю установку, та ще добитися того, щоб генератор давав саме міліметрові хвилі, а не якісь інші, — це такий шмат роботи, що й ну! Тому я й запропонував тобі співпрацю… яка згодом перетвориться на справжнє співіснування, кажучи дипломатичною мовою. Адже саме ми з тобою будемо першими, хто почне експерименти з новим, абсолютно новим генератором мікрохвиль, що нестимуть з собою ще й інфразвук! Ми промодулюємо інфразвук, посилимо мікрохвилі з ним у генераторі, надамо певну скерованість струмові променів, а тоді…
Богдан не витримав і позіхнув. Добре, звісно, Олд-Боєві, йому все це відомо й зрозуміло, він на таких справах, як кажуть, собаку з’їв. А от Богданова голова, здавалося, от-от лусне. Стільки електро— і радіотехнічної премудрості, та ще й пов’язаної з інфразвуком, тобто акустикою, — сприйняти відразу він був неспроможний, хоч би як Олд-Бой пояснював це. Мабуть, те позіхання зовсім недвозначно показало і його почуття, бо Олд-Бой безнадійно скривив обличчя.
— Нема з тобою про що балакати, обивателю ти нікчемний… От коли все зробимо, тоді подивишся. Рота роззявиш од подиву! А тепер — досить розмов! До роботи! Ану, починай, бери відкрутку, розгвинчуй нашого старенького. Щоб через півгодини від генератора не лишилося й згадки. Будуймо новий!
— Олд-Бой, а якщо не вийде? — спробував хоч трохи заперечити Богдан. — Адже т-тоді вся п-попередня робота піде нанівець?..
— Боягуз! Нещасний опортуніст! Не може не вийти. Негайно до роботи!
Так почалися події нової великої ери, яку сміливо можна було назвати “ерою винаходу” Олд-Боя. Бо справді ця ера, яка почалася майже жартівливою розмовою Олд-Боя з Богданом, розгорнулася далі в сліпучий фейєрверк нових нечуваних винаходів і відкриттів. Аркуш паперу, на якому зробив останнє креслення Олд-Бой, разом з його записником увійшли до числа найдорогоцінніших експонатів у музеї розвитку нової техніки.
Проте не випереджатимемо подій, хай розвивається все своїм шляхом. Наша роль — спокійно, стримано і об’єктивно занотувати геть усе, що стосується цієї дивної історії, цієї неймовірної низки фактів.
З того моменту й до пізньої ночі Олд-Бой та Богдан порпалися біля генератора і обладнували установку, що мала створювати потужне джерело інфразвуку. Богдан, украй захоплений роботою, повіривши, що вона має величезну вагу, вперше за весь час їхніх сумісних дослідів У лабораторії більш-менш спокійно дивився, як Олд-Бой невимушено з’їв більшу половину його опроміненого м’яса і запив опроміненим молоком. Більше того, Богдан і собі зробив те саме, бо відчув зрештою, що він голодний не менше від Олд-Боя. А сам Олд-Бой ще й промимрив: