Чого це вони так розмовляють? Посварилися, чи що?
Потім знизав плечима й забув про це. Богдан тільки зітхнув. Ні, тут справа була не в сварці, відбувалося щось зовсім інше…
Генератор з інфразвуковою установкою працював. Він працював так добре, що Олд-Бой уже мріяв про нові дослідження, але не наважувався обрати потрібний напрям.
— Розумієш, Богдане, — казав він своєму другові, — я не маю права кидати досліди, які доручило мені керівництво. Воно вимагає опромінювання короткими хвилями. А мені це стало нецікаво. Мікрохвилі з інфразвуком — ось що найважливіше тепер!
— То й роби це, бо т-трохи інфразвуку, мабуть, не завадить, — висловлював свою думку Богдан. — Я ж п-пам’ятаю, як ти вплинув на ж-жилаве м’ясо…
— Не те, Богдане, не те, — наполягав Олд-Бой. — Я хочу поставити зовсім нові дослідження. А матеріалу в мене поки що замало. От коли б академік Антохін…
В Богданових очах появлявся жах: академік Антохін, світило електроакустики. Звісно, було б дуже добре, коли б він погодився керувати дослідами з новою установкою Олд-Боя. Але як можна турбувати його цим?
— Так, академік Антохін, — вперто вів своє Олд-Бой. — От коли б він змінив напрям дослідів… але не можу, не можу я зараз навіть мріяти про це… А втім…
Поки що Олд-Бой встановив точний розклад досліджень з генератором, дедалі зменшуючи довжину хвилі, на якій він працював. Кожен член бригади мав свій визначений час. Найбільше часу припадало на долю самого Олд-Боя, який безупинно поліпшував інфразвукову установку. Робив він це тільки в присутності рудого Богдана, іншим Олд-Бой не дозволяв ніякого втручання.
— Ми випускаємо джина з пляшки, Богдане, — мовив він, закурюючи сигарету.
— Так то ж у к-казці, — заперечував Богдан. — А т-ти здійснюєш наукові досліди, ц-це ж різниця!
— Ну, гаразд, немає часу на теревені. Богдане, опромінюй свою їжу. Твій час. І будь ласка, працюй обережно. Я запускаю інфразвукову установку на невелику потужність. Тобі вистачить. Спробуй встановити, що це дає порівняно з минулим. Увага!
Він увімкнув компресор, а потім інфрасирену. Все було гаразд. Нарешті, почав працювати й генератор.
— Не чути ніяких вібрацій? — спитав Олд-Бой.
— Н-нічого. Все нормально, — відповів Богдан.
— Ну, то працюй. А я піду. Треба дістати деякі деталі.
І Олд-Бой зник за дверима.
Богдан звичним оком глянув ще раз на показник частоти. Все було в порядку. Безумовно, Богдан не міг перевірити, яку потужність має інфразвукова сирена й скільки вона віддає на модуляцію генератора. Зрештою, всі отакі перевірки й вимірювання були невід’ємною прерогативою самого Олд-Боя, який не доручав Богданові робити це.
Богдан вийняв із шафи продукти. На білому тлі густої ряжанки цвіли зелені пухнасті квітки: то була активна кількаденна цвіль. Третього дня Богдан сам посадив на ряжанку культуру цієї цвілі. Сьогодні він мав опромінити ряжанку, щоб дізнатись, як впливатимуть на цвіль мікрохвилі, та ще поєднані з інфразвуком. Ці комбіновані випромінювання за всіма ознаками мали вбити культуру цвілі й не дати їй далі поширюватися. Ефект, схожий з найкращим консервуванням, тільки що набагато швидший і стабільніший… Отож…
Богдан, спритно маніпулюючи, встановив на мармуровому столику чашку з ряжанкою. Чому в нього руки працюють бездоганно, коли нема нікого з товаришів? Чому вони стають незграбні і неповороткі, наче жердини, саме тоді, коли він хотів би показати іншим, зокрема — Люці, свою вправність?.. Зітхнувши, Богдан трохи замислився і вирішив додати потужності генераторові. Він повернув рукоятку. Хай Олд-Бой наказує не торкатись її, Богдан добре знає, що трошки потужності не завадить. Шипіння генератора погучнішало. Богдан уважно лічив:
— Раз… два… три… чотири… п’ять…
Дійшовши до десяти, він спинився. Мабуть, уже досить. Чашка з ряжанкою помітно розігрілась. І саме цієї хвилини Богдан почув голос Люки:
— Можна увійти?..
Ах, це справді був чудовий, лагідний і ніжний голос! Хіба тільки, можливо, флейта могла б зрівнятися з цим голосом!
— П-прошу, прошу, люба Люко, заходьте! Олд-Бой пішов, отже, можна заходити. Я дуже радий, що ви…
Чудовий, лагідний і ніжний голос спинив Богдана:
— Петра Микитовича немає? А де ж він?
— Кудись пішов, — відповів Богдан непевно. — Казав, що хоче д-дістати якісь потрібні йому д-деталі. Та нічого, заходьте, прошу. Ось у мене т-тут дуже цікаве дослідження, як б-бачите…