— Т-то навіщо роблять ці експерименти, к-коли вони можуть призвести до таких страшних наслідків? — Голос Богдана навіть тремтів од збудження.
— Для цього є багато підстав. По-перше, інфразвук є у природі скрізь. Його, мабуть, генерує все: від дверей, що ними необачно грюкнули, до морських хвиль. А всі мотори, що діють повільно? Тобто мотори холодильників, вентиляторів, автомобілів, ліфтів, — та цей список можна продовжувати без кінця. Все це — генератори інфразвуку, який поступово впливає на людину, на всі живі істоти. Можливо, є чимало хвороб, які викликає цей нечутний ворог. Вивчивши його, ми навчимося боротися з тими хворобами. Це перше. А по-друге: кожне явище може бути вороже нам — і водночас допомагати, залежно від активності його впливу. Так, мені здається, і з інфразвуком… особливо, якщо діяти складними засобами. Коли б інфразвук поєднати з ультракороткими хвилями… Але я вже надто розбалакався, — обірвав себе Олд-Бой.
— А ти х-хочеш це спробувати? — з острахом спитав Богдан.
— Хто знає… — загадково відповів Олд-Бой. Очі його мрійливо блукали по морських хвилях, стежачи, як вони котяться до берега. Видно було, що він знову поринув у свої думки, які оволоділи його уявою. І цими думками він уже не хотів ділитися з не досить обізнаним другом. Та Богдан і не наполягав. Він тільки спитав — наче мимоволі:
— І звідки ти, Олд-Бой, усе це знаєш? Наче у тебе в голові копилка якась, чи що… Я, н-наприклад, знаю те, що стосується моєї роботи… н-ну, і ще деякі речі. А ти… звідки все це в тебе?.. Адже ти вивчаєш радіотехніку, а тут раптом — інфразвук. Це вже скоріше з галузі акустики, чи що?
Олд-Бой повільно повернув голову. Здавалося, до нього поступово доходив зміст того, що сказав Богдан,
— Т-ти що, не чув мене, га? — трохи образився Богдан. — То я м-можу повторити.
— Ні-ні, — схаменувся Олд-Бой, потираючи лоба долонею, наче він щойно прокинувся зі сну. — Я чув тебе, май френд, друже мій. Що ж, акустика — теж дуже цікава річ, і я давно трохи займався нею. Адже і там, і в моїй радіотехніці є спільне. Це спільне — коливання. Правда, в радіо це електромагнітні хвилі, а в акустиці — хвилі повітря, звукові. Проте, бачиш, і звукові хвилі теж бувають нечутні… Та для тебе все це нецікаво!
— 3-зовсім навпаки, — ще дужче образився Богдан. Він навіть незграбно махнув довгими руками, наче хотів одігнати хмару комарів. — Мені с-страшенно цікаво. І я охоче допоміг би тобі… к-коли б ти захотів цього!
Олд-Бой підозріливо глянув на нього:
— Як Люка?
— Щ-що — як Люка? — не зрозумів Богдан.
Але Олд-Бой уже опанував себе. Усміхаючись, він сказав:
— Пробач, Богдане, це в мене випадково зірвалось! Я знаю, що ти дуже хороший хлопець… найкращий у нашій бригаді!
Потішений цією приємною характеристикою, Богдан ніяково одвів очі. А Олд-Бой вів далі:
— І я тобі вже справді по-секрету скажу ось що…
Богдан наставив вуха: по-секрету!
— Я давно вже мрію створити одну річ… ну, скажімо, сконструювати таку установку, що поєднувала б у собі властивості радіогенератора і інфразвукового свистка. Зараз про це довго розповідати, ми ще встигнемо згодом. Адже Сашко та Люка, мабуть, уже закінчили своє опромінення, час і тобі, і мені братися до роботи. Так?
— Т-та воно т-так, — дещо збентежено погодився Богдан.
— Найголовніше, — Олд-Бой знову озирнувся, — я приймаю твою пропозицію, якщо ти не передумав. Працюватимемо разом, олтугезер, розумієш? Згоден?
Мабуть, цього не слід було й запитувати, бо на рухливому обличчі Богдана з’явився вираз такої неприхованої радості, яка личила б скоріше школяреві, а не науковому працівникові. Та Олд-Бой і не наполягав на відповіді. Він мрійливо сказав:
— Такими коливаннями, які дасть мій генератор, електромагнітними і в той же час інфразвуковими, — я певен, можна буде робити справжні чудеса!
Богдан не стерпів, щоб не здвигнути плечима: от розійшовся Олд-Бой! Але той вів своє:
— Цими коливаннями я не тільки спинятиму мотори, а й лікуватиму хворих, не тільки вбиватиму шкідників, а можливо і пересилатиму енергію на відстань… Що хочеш, зроблю! Ой, яка краса буде! Чудова картина, вері бьютіфул!