— Даре, з людьми, здається, проблеми. Схоже, в декого порушена психіка.
— Олександре, не скидайте скафандра! Можливо, це вірусна інфекція!
Як мінімум, дві з відомих Конову інфекційних хвороб могли призвести до серйозного розладу психіки.
— Все гаразд, Даре, я в скафандрі. Перевірю стан інших!
Пані, щось захоплено щебечучи, повисла на шиї Конова і спробувала зафіксувати поцілунок на склі шолома. На щастя, помада на її губах була з розряду нестійких, і шолом відбувся не надто яскравою плямою.
— Я поділяю ваші почуття, мадам! — голосно сказав Конов і обережно охопив бабцю за стан. Жінка здивовано вказала на свої вуха, й Конов увімкнув зовнішню акустику: — Мадам, а де ж інші?
— Іншим набридло грати! Ви зіграєте зі мною в баскетбол?
— Неодмінно, мадам, та спочатку я мушу зустрітися з капітаном вашого корабля! Ви допоможете мені знайти його?
«Мадам» гнівно вліпила ляпас скафандрові Конова, від чого сама відлетіла на пару метрів. Конов її не втримував, лише мляво відмахувався від безлічі предметів, які попливли в його бік, далі чвалаючи в напрямку капітанської рубки.
«Лорі» не був біелом, він мав стандартне обладнання для польотів в освоєній зоні. Спочатку Конов пройшов до пульта керування і ввімкнув гравітацію. Краще обстежити яхту звичним чином, адже пересування на присосках — не найшвидший спосіб.
Відразу після ввімкнення гравітації крізь зовнішню акустичну систему скафандра долинули гуркіт і каскади прокльонів.
Ймовірно, крім пустотливої бабусі, на борту перебували й інші пасажири. Але де екіпаж?
Конов перевірив бортовий журнал, та останні записи виявилися стертими. Показники приладів свідчили, що єдиною проблемою яхти був вичерпаний запас харчових концентратів. Надходив до кінця не лише основний, а й аварійний запас. Кожен з пасажирів їв за трьох.
Конов проглянув дані по медичному відсіку, але не знайшов жодної інформації про можливу епідемію. У найближчі кілька діб лікувати нікого не намагалися.
— Ну як там, Олександре? Бодай щось знайшли?
— За винятком того, що відсутня вахта, нічого особливого. Передавач налаштовано на аварійну хвилю, але в записах хтось порпався: вилучено цілі шматки. Продовжую огляд, вирушаю на пошуки людей.
За дверима командного відсіку Конова зустрів хаос. Безлад у коридорі, зчинений грайливою бабусею, був лише квіточками в порівнянні з тим, крізь що Конову довелося продиратися тепер. Як потрапили сюди розкиданий одяг, м’ячі для гольфа, картини, океанські мушлі, старовинні й сучасні книги, дитячі зіркольотики, інструменти, гребінці, накидки для крісел? — таке відчуття, що все це викинули власники й воно стихійно дрейфувало по кораблю, а тепер було звалене на підлозі зумисне, щоб ускладнити Конову пересування.
Олександр ледь не наступив на випромінювач, і тільки тоді нахилився, щоб підібрати предмет. На стволі стояло маркування мисливської зброї: мішень і оленячі роги. Конов не без заздрощів оглянув кнопки діапазону. Сам свого часу мріяв про щось подібне, але у віці Ватіша такі іграшки були Конову не по кишені, а тепер, серед повсякденних клопотів, колишнє захоплення мисливством і зовсім забулося. Олександр застромив випромінювач у кобуру скафандра й пообіцяв собі обов’язково повернути власникові.
До житлового відсіку не вдалося дійти зовсім трішки — зупинили розчахнуті двері кают-компанії.
Даруа Ватіш тоскно споглядав застигле на екрані зображення стикувального вузла «Лорі». Під час навчання інструктор змушував курсантів по пам’яті зображати особливості стикувальних вузлів кораблів різних типів. Вузол «Лорі» нагадував ромашку, а це означає, що він міг з’єднуватися щонайменше з вісьмома одиницями флоту, утворюючи стаціонарний комплекс. Непогано жив Отто Симсон, якщо міг заснувати поселення в Космосі, коли йому заманеться!
— Даре, приймай гостей!
— Що?! — Даруа так замислився, що не відразу зреагував на голос Конова.
— Візьми дітей зі шлюзового відсіку!
— Зараз! — Ватіш машинально глянув на показники шлюзу й побачив п’ять стовпців цифр. У шлюзовому відсіку перебували п’ятеро.
Ледь стулка дверей увійшли в стіну, Дар побачив Конова з відкритим забралом шолома. На руках у нього сиділо малесеньке дівчатко в жовтогарячому комбінезончику з зображенням чарівного суута. Тонке лняне волосся дівчинки вибилося з недбало заплетеної кіски й стояло сторчма, на замурзаному личку виднілися доріжки від висохлих сліз. До ніг Конова тислися двоє хлопчиків приблизно одного з дівчинкою віку. На руках один тримав добре вгодовану болонку, а другий міцно притискав до грудей новітній гравітаційний конструктор.
— Оце — дядько Дар! — життєрадісним голосом сповістив Конов. — Зараз він вас погодує і пограється з вами! — Болонка злостиво дзявкнула. У Дара похололо всередині: спілкуватися з дітьми він не вмів. Конов передав дівчинку Дару й дружньо поплескав хлопчиків по плечах. — Зараз дядько Дар покаже вам наш корабель!
Болонка несподівано вереснула, випручалася з рук хлопчика й помчала по коридору з пронизливим гавкотом. Ватіш озирнувся і побачив, як майнув хвіст бананоїда. Надія на те, що бараноїд, можливо, й не прийме собачку за омнікада, була надто мала. В іншому разі вартість болонки, без сумніву, вирахують із пілотської платні.
— Що там? — спитав він Конова, киваючи в бік «Лорі».
— Схоже, всі на гарній дозі! — похмуро відповів той. — 3 екіпажем включно. Суцільна вакханалія веселощів. Зараз я кого-небудь спіймаю і візьму кров на аналіз. Поки прибудуть рятувальники, можливо, ми вже знатимемо, чим ці яхтсмени накачалися!
— Допомогти?
— Та, мабуть, сам упораюсь. Вони не агресивні. Займайся дітьми!
Конов підвів стиснутий кулак на знак вітання і зник у шлюзовій камері. Власник болонки смикнув Ватіша за кишеню:
— А ви, дядьку, не бійтеся! Міккі вашого кота не з’їсть!
Даруа посміхнувся якомога ширше й подумав, що за свого «кота» він би так не поручився.
Кают-компанія «Лорі» могла вмістити не двадцять осіб, а вдвічі більше. Величезний стіл займав центральну її частину. Але сьогодні на столі розташувалися не чергові страви космофлотівської кухні, а надто вибагливі композиції з оголених тіл. Шість пар кохалися під мелодійне цвіріньчання музики денджу. Конов гмикнув і ввімкнув акустичну систему скафандра на повну потужність.
— Є тут власник яхти Отто Симсон? — гримнули динаміки гермошлему.
Ніхто навіть голови не повернув. Конов ступив кілька кроків уперед і відірвав від блондинки міцного мускулястого хлопця. Хлопець спробував наосліп вцілити Конову в щелепу, але завив від болю, затрусив забитою рукою. Блондинка гнівно заверещала й спробувала вкусити руку Конова, але скафандр успішно відбив і цю атаку.
— Агов, діти гріха! Де тут капітан чи господар яхти?
Хтось позаду стрибнув Конову на плечі, Олександр нагнувся, зробив блискавичний рух, і нападник звалився у зсунуті крісла. Жінки хором заверещали, музика обірвалася.
Конов оглянув кают-компанію і відзначив про себе, що троє учасників сексуального бенкету безсумнівно неповнолітні. Лише один з чоловіків за віком годився іншим секс-марафонцям у дідусі. Саме до нього й попрямував Конов, відкидаючи з дороги деталі одягу.
— Ви — Отто Симсон?!
Сластолюбець відчайдушно затрусив головою, намагаючись прикритися від Конова тілом партнерки.
— Я — Нешис! Атейрі Нешис!
— Де Симсон?
— В оранжереї!
— Квіточки нюхає?
На запитання ніхто не відповів. Зіпхнувши з себе партнерку, Нешис сховався під столом. Конов повернув партнерку до себе:
— Покажи мені оранжерею!
Дівчинка заплакала, відштовхуючи Конова і намагаючись прикритися руками. Конов нахилився, підібрав з підлоги комбінезон і жбурнув їй. Усе ще плачучи, вона натягнула одяг, сповзла зі столу й зашкутильгала до дверей. Конов пішов за нею, та біля дверей озирнувся й мовив:
— Сподіваюсь, я не надто вас потурбував?!