— Той дядько сказав, що наша мама прийде сюди! — повідомив Андрес і раптом голосно заплакав. Даруа розгубився, але, на щастя, примчали Міккі з бараноїдом і почали бігати по кают-компанії. Міккі вже від утоми вивалив рожевого язика й гавкав хрипким басом, а бараноїд, схоже, тільки добирав смаку розваги. Діти жвавішали, коли бараноїд робив особливо вдалий стрибок, ляскали в долоні й підбадьорювали незграбного Міккі. Але ось бараноїд проскочив поміж тарілок, і відкинута троянда полетіла на підлогу. Міккі раптом вереснув, підскочив у повітрі і з розмаху впав майже під ноги Ватішу. Бараноїд тривожно киркнув і подерся Даруа на плече. Діти злякано завмерли, та собачка тільки сердито чхнув, струснув головою і знову став на лапи.
— Він уколовся! — закричав Петер. — Троянди колючі. Ви не думайте, дядьку Даре, Міккі не злякався! Він взагалі нічого не боїться!
Міккі питально дзявкнув, бараноїд сердито смикнув хвостом, схоже, ці двоє чудово розуміли один одного.
— Хлопці! — Даруа намагався говорити якомога переконливіше. — Я зараз відведу вас у каюту, вам треба відпочити!
— Ви нас замкнете? — стурбувався Петер.
Під його пильним поглядом Ватіш почувався дивно. Він запевнив дітей, що замикати нікого не збирається, й вони зможуть вийти коли завгодно.
— Де туалет, знаєте?
— Так! — безладно відгукнулися хлопчики. — У кожній каюті є!
— У нас корабель не простий. Він живий, і звуть його Барсом. Якщо вам раптом щось знадобиться, голосно покличте його на ім’я, і Барс відповість.
— Барсе! — залунало відразу два голоси.
— Слухаю! — буркотливо відгукнувся Барс.
— А ти казки знаєш?
Після нетривалої паузи Барс сповістив, що йому відома незліченна кількість казок, але він розповідає їх лише вмитим і готовим до сну дітям. Гості негайно виявили бажання йти спати, і Ватіш, мовчки дивуючись педагогічним здібностям Барса, супроводив їх разом з болонкою до сусідньої з Літиною каюти.
У такий спосіб Даруа звільнився від обов’язків няньки й повернувся в кают-компанію, щоб викликати Конова. Але відповіді не дочекався. Повторив виклик — і знову марно. Конов мовчав.
— Барсе, що на «Лорі»?
Барс, який одним зі своїх голосів зараз розповідав казки, відгукнувся негайно:
— З «Лорі» — все гаразд! Нічого не змінилося.
Коли Конов прийшов до тями, людей поруч не було. Дуже сильно пахли квіти, й Олександр подумав, що саме від цього незвичного запаху так запаморочилась голова. Щоправда, ніяк не міг зрозуміти, навіщо скинув шолом, але вирішив, що це не має значення. Ясно, що з повітрям на «Лорі» все гаразд.
Тут взагалі все було чудово, й Олександр не міг второпати, що могло привести його сюди. Пригадував, нібито йшлося про небезпеку, але не було на «Лорі» небезпеки. А шкода! З небезпекою — воно якось більш звично, можна сказати, спокійніше!
Олександр підвівся, спираючись на Будду, і дружньо поплескав його по плечі. Всі чотири червоні обличчя Будди дивилися на нього з лагідною посмішкою. Будда знав усі таємниці Світобудови, і це заспокоювало!
Нетвердою ходою Конов вийшов з оранжереї. Сонце сідало, й величний океан приймав у себе його промені. Над хвилями кричали знавіснілі чайки, і Конов скривився: їхні зойки віддавалися болем у скронях. Перестріляти б клятих птахів! Олександр уже витяг випромінювач, але Будда прошепотів, що така поведінка не гідна людини, й Олександр сховав зброю. Конов не хотів кривдити Будду!
Говорити з Коновим Ватіш міг з будь-якої точки корабля (Барс транслював виклик на передавач скафандра), але всі спроби виявилися марними, й Даруа зрозумів: з Коновим негаразд!
Можливо, один з наркоманів виявив агресію і зараз скалічений Олександр помирає десь у коридорах «Лорі»! А рятувальники прибудуть ще нескоро!
Ватіш хотів викликати базу й зовсім уже зібрався було зв’язатися з «Таланом» та доповісти про зникнення супутника… Але тут йому спало на думку, що за всіма законами «Талану», ніякого супутника на борту в нього бути не повинно! Не годиться йому брати подорожніх без особливого на те розпорядження керівництва! Це він мусив бути на «Лорі», а не Конов!
Ватіш думав недовго:
— Барсе, подбай про дітей!
— Слухаюся, капітане! — відповів Барс без звичної в’їдливості в голосі.
Коли Даруа, надягнув скафандр і вже рушив до шлюзового відсіку, його з несамовитим кирканням наздогнав бараноїд і видряпався на плече. Ватіш скинув звіра й зачинив двері в нього перед носом. Якийсь час бараноїд прислухався до кроків за перегородками, потім заскімлив жалібно й тужливо: «кир-ря!»
Після довгої ночі настав ранок. Конов трохи подрімав на березі, але перед світанком змерз і, щоб зігрітися, почав бігати туди-сюди порожнім пляжем. Будда з усмішкою спостерігав за гімнастичними вправами Олександра, а далі вимовив поблажливо:
— Виклич енергію янь, і тобі відразу стане тепліше!
Олександр сердито глянув на Будду, але слухняно уявив собі вогняний потік, що струменить по тілі… Спершу запалахкотіло в руках, а згодом і весь скафандр зайнявся золотавим сяйвом. Конов з подивом оглянув себе — й світіння негайно зникло.
— У твоїх почуттях безлад! — повідомив Будда. — Нема в тебе належної безпристрасності.
— Так, безлад! — погодився Конов. — Слід було ввімкнути підігрів у скафандрі, та й годі!
Він потягнувся до щитка й раптом виринув із марень. В оранжереї панував моторошний холод, вже понуро звісили листя найчутливіші рослини, а рожевий кущ аж палахкотів червоними квітами. Товстун лежав на спині із закладеними за голову руками й тягнув тужливу пісню. Конов зазирнув у його очі й здригнувся: це був бездумний погляд ідіота.
— Що це в біса означає?! — Конов позадкував. По спині ковзнув струмок крижаного поту. Олександр згадав очі Будди, й свідомість знову спробувала зіслизнути туди, на берег океану, де очікували таємниці Всесвіту. Але рука здригнулася, й спека ввімкнутої на повну потужність системи обігрівання скафандра привела Конова до тями. Він негайно прибрав зайві градуси, тремтячими руками напнув шолом і зацьковано озирнувся: навколо щільно стояли джунглі.
Де вихід? У підсвідомості хвилею здійнявся острах, але Конов зусиллям волі вгамував його. Він з абсолютною чіткістю усвідомлював, що потрапив під вплив чорної магії «Лорі». Тут щось відбувається, це «щось» позбавляє людей розуму, й це «щось» проникло навіть під захисну оболонку його скафандра!
— Час забиратися звідси! — Конов кинувся навмання, та ноги самі вивели його на знайому галявинку, де так само потягував пиво пілот.
— Поговорили? — спитав пілот, невпевнено киваючи кудись у бік заростів.
Олександр не відповів, тому що крізь каламутні очі пілота на нього знову глянув Будда. Олександр вискочив з оранжереї і налетів на Даруа, що простував назустріч.
— Ти що тут робиш?! — гримнув Конов.
Ватіш щось сказав, але Конов не розчув. Тоді він скинув шолом і загорлав, червоніючи з люті:
— Якого дідька ти сюди приперся?!
Ватіш у свою чергу відкинув забрало й закричав з неменшою злістю:
— Тому що ти на зв’язок не виходиш!
— Я тобі де велів залишатися?!
— А ти мені не вказуй! Я буду там, де треба!
— Ти — молодий телепень, тут усе заражене!
— А мені — начхати!
— Ти!.. — Конов сам не зрозумів, як у нього в руці опинився випромінювач, побачив тільки, що очі Ватіша дико розширилися, й останньої миті випростав руку вбік. Розряд ковзнув по плечі скафандра Даруа, перетворюючи на пил дорогу обшивку коридорної панелі. Із дзенькотом луснув світильник.
Обличчя Ватіша зблідло, але він простягнув руку вперед: