Звір, який зустрівся істоті на транспортнику, не належав до знайомих їй хижаків, хоча повівся аналогічно: з’їв паросток. Істота пообіцяла собі під час другого раунду поєдинку з Барсом пригнати на транспортник двійко озброєних людей, щоб покінчити з нахабним бараноїдом.
Але це потім. А зараз Істота продовжувала ласувати, по шматочку відриваючи енергодумку від розуму спійманих людей. Все було спокійно. До того ж, неподалік з’явився ще один корабель, і, виходить, можна буде зробити додатковий запас їжі!
— Барсе! Хто це так страшно гарчав?! — дітям набридло плаката. Хлопці повилазили з-під ковдри, Андрес пішов до іншої каюти забрати Літу, а Петер зіпхнув з ліжка Міккі, що пригрівся, й згадав про механічну няньку.
— Це я гарчав! — меланхолійно відгукнувся Барс. — Мені снився сон, і я гарчав уві сні.
— Я так злякався! — зізнався Петер. — Я думав, на нас напали прибульці! А де дядько Дар і той, другий дядько, що обіцяв знайти маму?!
— Вони на «Лорі», — відповів Барс так само сумно. Він уже почав перевіряти відімкнені вузли, але ще не скінчив, і все багатство відтінків людського голосу зараз було йому недоступне. Залишився самий лиш смуток.
— Барсе, а нам можна на «Лорі»?
— Без наказу капітана не можна!
Петер замислився. З’явився Андрес, що вів за руку запухлу від плачу Літу. Радісний Міккі привітав їхню появу голосним гавкотом і посиленими рухами хвоста. Петер поскаржився Андресу на впертість Барса.
— А ми — маленькі! Нам не капітан наказує, а мами! А раз мам нема, виходить, ми самі собі наказуємо! — слушно зауважив Андрес.
Барс нічого не відповів, але двері каюти замкнулися. Петер сердито застукав по них кулачками:
— Я все дядькові Дару скажу! Він нас не замикав і тобі б не дозволив!
Та Барс увімкнув вузли, яких бракувало, і припинив переговори з дітьми.
Істота не потребувала високої температури, вона готувалася переходити до наступної фази й для цього перемістила частину своєї маси за межі оболонки корабля. Отвори, що виникли при цьому, були заповнені «коренями», і значного витоку повітря не сталося. Але «корені», проходячи крізь оболонку, пошкодили систему терморегуляції «Лорі». Температура у відсіках почала падати.
Одурманені люди тим часом не втратили чутливості й почали зігріватися по-своєму. Дехто просто напнув на себе весь наявний одяг, десь ввімкнули індивідуальне обігрівання каюти, а в двох місцях і досі діюча протипожежна система заливала вогнища локального загоряння.
У рубці температура впала вже до п’яти градусів тепла й дедалі знижувалася. У самих комбінезонах Ватіш з Коновим, цокотіли зубами, а тому розпочали відчайдушні спроби звільнення. Заважало те, що, безперестанку провалюючись у марення, вони перешкоджали один одному.
Ватіш намагався гризти пута, але марно. В його уяві вони з Коновим потрапили на обід до канібалів, чиї прокляті списи погрожували відправити представників космофлоту до прабатьків значно швидше, ніж Ватіша нарешті осяє геніальна ідея про спосіб звільнення.
Конов і далі мандрував космосом. Тільки йому, богові-початківцю, дедалі більше дошкуляв холод космічного простору. Він просив Будду допомогти з продукуванням енергії, але бронзовий друг не поспішав з рекомендаціями. Він чомусь огорнувся білястим серпанком, і обриси його ставали щодалі розмитішими.
Коли обоє бранців уже наближалися до блаженства нескінченного сну, хтось вкусив Ватіша за плече. Даруа з криком рвонувся — злісний канібал відлетів убік. Вирваний лементом із забуття Конов розтулив холодні губи в кривій усмішці.
— Даре! — ледь повертаючи язиком, промовив він. — Ця бісова тварина прокопала хідник у шлюзовому відсіку!
Щасливий бараноїд стрибнув Ватішу на груди й радісно куснув його за підборіддя. Даруа й далі вважав, що його поїдають живцем, і заволав ще відчайдушніше.
— Даре! Це бараноїд! Накажи йому перегризти мотузки!
Вже приходячи до тями, Даруа ввіткнувся обличчям у тепле хутро, і звір, який нарешті відшукав свою прийомну маму, натхненно запрацював язиком. До щік Ватіша поступово поверталася здатність відчувати. Через кілька секунд він уже відпльовувався від поцілунків бараноїда.
— Мотузки! — повторив Конов.
— Але я не вмію! — Даруа був у розпачі. — Це Барс розуміє його мову, не я! Я не знаю!
— Ну покажи йому! Покажи!
Обоє люто вчепилися зубами в стрічки, що оперізували їхні тіла. Бараноїд радісно киркнув і облизав обличчя Конову. Конов розсміявся крізь сльози.
— Ніколи не думав, що буду цілуватися з інопланетянином!
— Кире! Поганий! Смикати! — Даруа навіть загарчав, демонстративно кусаючи стрічку. — Вона піймала!
Бараноїд здивовано стежив за людьми, потім вирішив, що настав час приєднатися до гри, і в свою чергу вчепився в пута. Для того, хто зламує корабельні перетинки, липка стрічка — не перешкода. Пута були перегризені миттєво. Якби ж тільки не такі липкі!
— А що це ви робите?
Ватіш з Коновим підвели очі й побачили стару знайому. У буквальному значенні слова стару. Бабця тримала мисливський випромінювач. Конов мимоволі застогнав.
— Мерзенна тварина! — бабуся навела дуло на Кира, який безтурботно попирхував, але Конов із силою штовхнув бараноїда ногами й скрикнув від болю, бо заряд, призначений звірові, пропалив йому гомілку. Кир відлетів під крісло. Бабуся повернулася, але не досить спритно, й наступний постріл розрізав крісло навпіл.
— Стерво! — Дар у свою чергу вдарив ногами, й підбив мисливицю під коліна. Капітанша похитнулася, але встояла. Вона повернулась, і дуло випромінювача перемістилося в бік Даруа. Ватіш закусив губу, очікуючи пострілу. Поруч корчився від болю Конов.
— Погані хлопчики! І в баскетбол не грають!..
Метнулася брунатна блискавка, випромінювач загримів об підлогу, а капітанша зайшлася відчайдушним лементом:
— Віллі! Максику! Неньку кривдять!
Бараноїд відпустив прокушену руку, зістрибнув на підлогу й пригорнувся до колін Даруа. Очі Кира знову були темно-сині.
Пегас не пішов, Пегас очікував поруч, і Барс звернувся до нього:
— Поклич свого капітана!
— Я не маю капітана! — відповів Пегас.
Барс не зрозумів. Якщо є космічний корабель, виходить, на ньому є люди. А раз є люди, значить, один із них — капітан!
— А де він?
— Я мандрую без команди! Мене списали з космофлоту і відпустили на волю.
Про таке Барс не чув. Старі кораблі звичайно пускали на злам, а що роблять з біелами, Барсові не було відомо. Їх не так і багато, біелів. Їх чомусь більше не роблять.
— А де ти береш пальне? — запитав Барс. — Його завжди забезпечував «Талан», і Барс не міг собі уявити інші варіанти.
— Коли як, — відповів Пегас. Взагалі я знаю кілька покинутих баз…
Барс замислився. Він був уже старий, а тепер, після порушення роботи біологічних вузлів, його могли зняти з рейсів.
— Я хочу з тобою про це поговорити, Пегасе! Але не зараз. У мене й справді щось сталося з екіпажем. Він давно вже не виходить на зв’язок.
— Якщо твої люди на цій механічній іграшці, то кепські їхні справи! Я звідси бачу, як крізь оболонку пускає корені Фойра.
— Фойра? Я про таке не чув…
— Я старший за тебе, Барсе. Я бачив Фойру. Спершу вона висмоктує в людей розум, а потім поїдає тіла. Я міг би зараз убити її, але тоді буде пошкоджено яхту. А люди поки що живі, і їх ще можна врятувати.
— Як це зробити?
— Зняти людей з яхти. Але це повинні робити механізми, людей вона підімне під себе. Я бачив, як загинули кілька екіпажів, котрі намагалися допомогти один одному. На тобі немає паростків?
— У мене тут хижак із планети Імра. Він з’їв паросток.
— Це добре. Я чую, як перегукуються рятувальники. Їх треба переконати не підійматися на борт яхти. Нехай пошлють роботів!