— Космодром у іншому боці, та ти й не дійдеш.
— Чому?
— Улі з’їдять.
Разом із ввічливим поводженням дочка Капариди вочевидь втратила останні залишки приязні — гляди, щоб знову не встромила під носа „хлопавки“ та не зажадала візи від служби спокою.
— Ілко, скажи відверто, за що ти так кепсько до мене ставишся?
Іскорки спалахнули в її очах і відразу погасли:
— Терпіти не можу мисливців-початківців!
Я твердо вирішив зберігати витримку.
— Далеко на південний схід тягнеться це болото?
Ілка неохоче відірвалася від баклаги з компотом:
— Ні, зараз ми майже в центрі.
— Проведеш мене найкоротшим шляхом?
— Що тобі до південного сходу, коли твоя машина затонула тут?
Я не бачив необхідності приховувати від неї правду:
— До прибуття мобіля я хотів би ще зустрітися зі спостерігачем.
Ілка вмить опустила баклагу й насторожилася:
— З ким?
— На Капариді лише один спостерігач Співдружності, його база неподалік від вас. Норин…
Ілка здригнулася і впустила баклагу:
— Норин?
— Норин тільки-но повернувся з експедиції, я хочу застати його на базі й побалакати про „деза“… Ти чого?
Дівчисько відсахнулося від мене, ніби я страховисько, що раптово виринуло з болота.
— Та ти чого, Ілко?
— Не смій ходити туди! Не смій!
Однозначно, Капариді не закинеш одноманітності життя.
— Та чому, ти можеш пояснити?
Замість відповіді вона вдарилася в сльози, але я наполягав:
— Якщо не піду зараз, Норин візьме та й знову гайне в експедицію, потім шукай його!
Ілка дивилася на мене з виглядом зацькованого звіряти, але я стояв на своєму:
— Доведи, що туди справді не можна ходити, інакше я просто зараз і піду!
Я підвівся й зробив вигляд, начебто хочу взяти „хлопавку“. Ілка намертво вчепилася в зброю.
— Не можна туди йти, бо Норина там нема! — нарешті видихнула вона. Я сів.
Цієї миті очі доблесного транспортного пілота були майже такі само злякані, як у Ілки.
— Чому нема? — спитав він, мимоволі притишуючи голос.
— Василь помер.
Настала тиша, тільки стебла гігантського очерету, сухо клацаючи під вітром, терлися одне об одне.
Даруа Ватіш машинально витер неіснуючий піт і одпустив „хлопавку“:
— Говори все.
Ілка відвернулася, мовчки ковтаючи сльози.
— Говори!
Ілка заперечно похитала головою.
— Тоді я піду на базу й сам про все довідаюся.
— Ні, не йди! — скрикнула Ілка.
Тут я замислився. Офіційно Капарида вступила до Співдружності пару років тому, хоча співробітництво почалося давно. Кожна планета вільна у виборі свого шляху. Капари могли будувати своє майбутнє самостійно, однак зволили, як і всі, послати до секторальної ради представників з проханням про приєднання. Капариду занесли в розряд планет перспективних, які активно розвивають економіку. Як усе це поєднувалося з теорією натуралізму по-капарському? Спеціально світоглядом Капариди я не займався, але щось там було про нетехнічний розвиток із наголосом на біологічних можливостях людини.
У Патруль мене викликали перед самим відльотом: не сподобалося їм, бачте, прохання спостерігача. Капарида не перша й не остання планета, що вступає до Співдружності, людство розлетілося по Всесвіту доволі широко, й періодично хтось вимагає визнання автономії. Вишлють на планету спостерігача, доповість той про обстановку, занесуть планету до реєстру Співдружності — і справу завершено. За звичай на той час жителі вже досить освоюються, щоб надати в розпорядження спостерігачеві максимум відомостей про місце свого проживання, але не відмовляють йому в праві уточнювати, перевіряти ще раз, вимагати додаткових досліджень, залучати собі на допомогу фахівців зі Співдружності. Спостерігач періодично звітує перед секторальною чи, в разі потреби, Загальною радою безпеки, і якщо він не може з’явитися в раду особисто (що трапляється найчастіше), йому дозволено використовувати планетарний зв’язок.
Спостерігач Василь Норин за допомогою звичайного поштовика зажадав собі апарат далекого зв’язку. Ми досить забезпечене суспільство, але „дези“ все-таки використовуються там, де без них обійтися неможливо: для зв’язку з косморозвідкою, для освоюваних планет системи Бета, для об’єктів підвищеної небезпеки. Норин добре знав про це.
На прохання про доставку „деза“, пересланого офіційним каналом, Капарида не заперечувала, хоча могла б порушити питання про недовіру („ДЗ“ дає прямий зв’язок з адресатом і контролю практично не підлягає). Це образа. Без достатнього мотивування капари мають право вимагати заміни спостерігача. Чому Василь визнав за необхідне приховати від капарів зміст своєї доповіді?
Патруль є Патруль. Не бажаючи образити людину відвертою недовірою, вони все-таки вирішили здійснити елементарну перевірку. Бувало всяке. Навіщо йти на загострення відносин з новим членом Співдружності, якщо причина — лише хвороблива уява спостерігача?
Перед відльотом мені вручили невеличкий тест, складений психологами Патруля для Норина, й попросили поспілкуватися зі спостерігачем особисто. Прибулий „дез“ Капарида зустріла, як належне, однак перспектива моєї зустрічі з Норином очевидячки не припала комусь до смаку. Побоювалися, що передасть щось заборонене, небезпечне? Дурниці. Василь не міг залежати від якогось кур’єра, він тільки мав отримати від нього „дез“. Зумисне зволікали? Для чого? Якщо я повинен зустрітися зі спостерігачем, то все одно дістануся до бази, хай навіть і мобілем.
Інша справа, якщо спостерігача на базі нема. Тоді вони мали підстави влаштовувати затримки з митницею. Втім, якби навіть і домоглися свого, вирядили з Капариди небажаного гостя, все одно рано чи пізно мовчання спостерігача мусило викликати підозру в Патруля, й було б здійснено ще одну перевірку. Якщо вже „дез“ на планеті, він повинен працювати.
А якби не сталося цієї катастрофи, яка надала капарам реальну можливість позбутися мене, якби вдалося дістатися до бази, невже вони сподівалися, що представник космофлоту довіку сидітиме там, очікуючи Норина з якоїсь таємничої нескінченної експедиції?»
— Ілко, давай поговоримо спокійно. Що ти знаєш про Норина?
— Василь помер.
— Звідки тобі це відомо?
— «Спокійні» вбили його майже два тижні тому.
— Я говорив з ним сьогодні по візв’язку!
— Не може бути! «Спокійні» вбили його, а тіло залишили улям!
— Звідки ти знаєш?
— Знаю! — майже викрикнула вона. — Мені розповіли ті, хто бачив…
— Хто?! Хто це бачив?
Ілка мовчала.
— Ілко, хто бачив? Ти розумієш, наскільки це важливо?! Хто бачив?
— Онди, — опускаючи голову, тихо сказала Ілка.
Онди? Фосфоресціюючий череп, вирячені очі, щупальце над головою?
— За що його вбили?
Ілка знову промовчала.
— Я все одно довідаюсь!
— Ти довідаєшся, — зітхнула Ілка, — потім улі з’їдять тебе. Не треба тобі втручатися в справу, яка стосується тільки капарів.
— Капарида не єдина у Всесвіті. Те, що діється тут, не байдуже всім планетам Співдружності і навіть моєму «Талану».
— Ватіше, — Ілка стала надзвичайно серйозна, — ти справді лише пілот?
— Так.
— Тоді повернімося. Дочекайся посланого по тебе мобіля, лети з Капариди, а потім розповіси про все своїм — нехай розслідують!
— Але Капарида не допустить на свою територію Патруль і буде права. А якщо патрульні просто вдеруться сюди, що скажуть інші люди, які живуть на безлічі інших планет? Співдружність не поважає суверенітету своїх членів, привласнює собі право вирішувати, нав’язувати свою волю? Де докази загибелі Норина, докази злих намірів врешті-решт? А коли стався просто нещасний випадок? За що його вбили?
Ілка мовчала.
— Іди додому, Ілко, — спізнишся на вечерю.