Дар піднявся сходами й опинився в просторій залі з навстіж розчиненими вікнами, майже суцільно заставленій ящиками з землею. Металеві підвіконня буквально вгиналися від квітів і рослин з жовтим стрілоподібним листям. Абааль? Але чому тоді листя облямоване крихітними жовтогарячими зубчиками, немов торочками?
Дар підійшов ближче. Все-таки рослини дуже схожі на абааль.
— Дикий абааль.
Даруа різко обернувся, підкидаючи дуло «хлопавки».
— Ви все-таки з’явилися, — спокійно констатував Норин.
Ватіша пройняло жаром, він квапливо опустив зброю.
— Я…
— Знаю, вам неодмінно треба було зі мною побачитися. Проходьте.
Василь відступив: за його спиною виявився вхід у саму лабораторію.
— Як же ви «ДЗ» не вберегли? — пропускаючи Ватіша у відсік, спитав Норин.
Дар тільки зітхнув у відповідь.
Норин всадовив гостя в старомодне глибоке крісло з лискучою вигнутою спинкою, а сам залишився стояти. Даруа помітив, що в цій кімнаті ніяких інших меблів просто не було, зате в центрі красувалася солідна установка біоаналізатора.
— Хочете їсти?
Ватіш відмовився, продовжуючи потай спостерігати за господарем. «Хлопавка» спочивала на колінах Дара.
— Бачу, ви успішно освоюєте місцеві звичаї, — всміхнувся Норин, поглядом вказуючи на «хлопавку».
— У вас тут всього навчать, — трохи ніяково відгукнувся Дар. — Мене так довго відмовляли від перельоту на базу, що, відверто кажучи, я вже почав сумніватися в самому вашому існуванні.
— І тепер сумніваєтеся? — Василь підійшов майже впритул.
Даруа підвів погляд на високого, вже літнього чоловіка з ледь помітною сивиною в каштановому чубі.
Норин неквапно взяв руку Даруа й міцно стис у своїй долоні. Ватіш мимоволі охнув:
— Що ви робите?!
— Вітаюся. І тепер не вірите?
— Вірю, вірю, — поквапився підтвердити Дар. — Давайте краще спробуємо порозумітися за допомогою слів.
— Згода, — ховаючи посмішку, кивнув Норин. — Чому завдячую вашим візитом?
— Дублюю свій «дез». Що ж такого важливого не могли ви довірити сторонньому вухові?
Норин враз посерйознішав:
— Йдеться майже про злочин. На Капариді зустрічається так звана квітка Оі — рослина, здатна концентрувати неймовірну кількість енергії. Жителі планети Дзеоша розшукують її по всій галактиці, а капари не тільки приховують від Співдружності існування унікального витвору природи, але й всіляко намагаються його винищити. Я не міг передати повідомлення офіційними каналами тому, що його просто не пропустили б.
— Ви намагалися впливати на капарів?
— Неодноразово звертався до влади, але мої заяви воліють ігнорувати.
— Цією справою повинна займатися секторальна рада!
Кутики вуст спостерігача ледь помітно здригнулися:
— Спочатку раді непогано було б довідатися про це.
І все-таки якась тінь сумніву не полишала Ватіша:
— Але чому ви пішли в експедицію, не дочекавшись мого прибуття?
— Саме у зв’язку з цим, — відповів Василь. — Я мусив роздобути наочні докази, щоб надати їх раді.
Даруа подався вперед:
— Знайшли?
— Знайшов, але тепер немає «деза».
Дар скочив на рівні — йому більше не сиділося:
— А раптом є?! Ми з Ілкою обшукали все круг болота і ніде не знайшли уламків «бабки»! Якщо машина не розбилася, а затонула, контейнер мусив уціліти, отже, його ще можна дістати!
Норин сумно посміхнувся:
— У будь-якому випадку бракує часу. Мої технічні можливості не настільки широкі, щоб миттєво виловити контейнер. Вам і справді доведеться продублювати «ДЗ».
— Але чому ви не хотіли мене бачити?
— Розмова велася по офіційному зв’язку, який «спокійні» контролюють без особливих зусиль. Я збирався застати вас на космодромі перед самим стартом, щоб ця братія не встигла втрутитися.
— Невже це настільки серйозно?
— Настільки серйозно, що вам слід було б дочекатися посланого Ледоком мобіля у своїх люб’язних хазяїв. До речі, як поживає Ілка?
— Чудово, — буркнув Дар, — чекає на мене внизу.
— Ну й порядки у вас у Патрулі! — розсердився Василь. — Сам, виходить, іде в гості, а дівчину кидає за порогом! Кличте скоріш!
Ватіш пропустив повз вуха фразу щодо Патруля і майже бігцем кинувся виконувати наказ.
Ілка зустріла пілота зляканим поглядом:
— Знайшов?
— Знайшов! — радісно повідомив Дар. — Ходімо!
— Куди?
— Ходімо, побачиш!
Ілка ледве встигла підхопити з землі свою «хлопавку», як Даруа потягнув дівчину до будинку. Проторохкотіла чергова гама, й вони вбігли в м’яку напівтемряву холу…
— Добридень, Ілко.
Ілка так різко зупинилася, ніби з розгону наткнулась на стіну, й висмикнула свою руку з долоні Ватіша. Василь посміхнувся:
— Невже гість і в тебе встиг вселити сумнів щодо мого існування? Не треба дивитися на мене, як на онда, я жива людина…
Ілка мовчала, й Дар відчув щось недобре в цьому мовчанні, але зробити нічого не встиг!
Із помертвілим обличчям Ілка ступила вперед і всадила обойму з «хлопавки» в спостерігача Василя Норина! Крізь гуркіт стрілянини пролунало якесь дивне тріскотіння, Норин похитнувся, але встояв, хоча груди його навскоси перекреслила черга.
Дар вихопив зброю з Ілчиних рук, із силою штовхнув її до стіни, кинувся до спостерігача, але… завмер на півдорозі…
Майже впритул розстріляна людина присіла на східці й почала неквапно обмацувати сорочку.
— Десять дірок, — бурмотіла вона собі під ніс, — цілих десять дірок.
За спиною Ватіша щось упало, він машинально повернувся й побачив спотворене істеричним сміхом обличчя Ілки. На підлозі валялася збита зі стіни коробка освітлювача.
— Даре, він кулі рахує! Постріли лічить!
Ілку не тримали ноги, Ватіш ледве встиг підхопити її.
— Він… постріли рахує.
Сміх перейшов у схлипування.
— Ілко, — Дар озирнувся в сум’ятті. — Заспокойся! Все нормально, нічого не сталося. Хочеш, я тобі води…
— Ні! — Ілка гарячково вчепилася в руку Даруа. — Не йди, не залишай мене з… ним!
— Десять дірок, — правив своєї «Норин», легенько похитуючись то вперед, то назад, і щось тихенько дзенькало в такт його рухам.
— Де-есять дір-рок.
Ватіш силоміць відірвав Ілку від стіни:
— Ходімо, негоже тобі дивитися на таке.
— Де-есять ді-ірок, — лунало їм услід.
На повітрі Ілці стало краще.
— Даре, звідси треба йти, — сказала вона, благально дивлячись на Ватіша. — Тут недобре місце, та й «спокійні» можуть примчати!
Даруа мовчав, щось зосереджено обмірковуючи.
— Шкода — випромінювача нема, — зітхнув він нарешті. — Ти не знаєш, де Василь міг зберігати інструменти?
Ілка перестала плакати.
— На другому поверсі, в лабораторії була вся його техніка, — ще тремтячим голосом вимовила дівчина і, втираючи сльози, попросила: — Тільки ти не йди.
— Тоді ходімо зі мною.
— Але ж там…
— Тоді сиди тут.
— Ні!
— Тоді йди додому! — гримнув остаточно виведений з рівноваги Ватіш.
Ілка підвелася і, не оглядаючись, пішла геть. Ватіш повернувся в будинок, де на сходинці й досі похитувався манекен з обличчям і голосом Василя Норина.
Я не дуже добре тямлю в подібній техніці, але «ламати — не будувати»: безцеремонно випатрав цього робота, а на додачу прихопив ще й частину зовнішньої оболонки. Відчуття, між іншим, було наймерзенніше, однак нехай тепер спробують заперечити. Навіть якщо довести факт убивства не вдасться, хай пояснять, з якою метою створено цю ляльку.
Але за що все ж таки вбили спостерігача? Василь хотів повідомити щось термінове, але ж «дез» миттєво переслати не могли. Невже він не пробував скористатися офіційним зв’язком? Чи пробував? Прохання про «ДЗ» пішло каналами урядового зв’язку без перешкод. Що змінилося за той час, поки я отримував контейнер і добирався сюди з «Талану»?