Я вдерся в лабораторію з твердим наміром відшукати бодай якісь записи. Лабораторія займала обидва поверхи, але вхід мала тільки з другого, а від першого, від холу, була цілком ізольована. Незвичайне планування збивало з пантелику.
Без особливого успіху обшукав я блоки електронних машин: хтось встиг вилучити все, що стосувалося останнього періоду роботи спостерігача на Капариді. Вцілілі залишки записів несли надто мало інформації. Очевидно, Василь цікавився абаалем і спробами його культивування — часто траплялися нотатки суто ботанічні: врожайність, швидкість росту, опір несприятливим умовам зовнішнього середовища. Подекуди з’являлися згадки про улів та іншу живність Капариди…
При створенні свого боввана капари, мабуть, розраховували на людину, особисто зі спостерігачем не знайому, хоча, я бачив запис останньої бесіди по візв’язку з керівництвом космофлоту. Робот досить точно копіював не тільки голос, але й манеру говорити. Техніка в цих натуралістів на висоті, досі роботи такого класу мені не траплялися. Цікаво, скільки часу було витрачено на його створення, а головне — навіщо?
Тут я добряче почухав носа, й відразу думки надзвичайно проясніли. Цілком можливо, електронну пам’ять машин вичистили не «спокійні», а сам Василь. У такому разі треба шукати надійне місце, де записи сховані від настирливої уваги служби спокою. А чи не допоможе мені в цій справі Ілка? Здається, вона непогано орієнтується на базі?
Тільки я намірився уточнити напрямок Ілчиного відходу, як натрапив на сходах на групу мишоподібних мундирів на чолі із самим паном Стоногою. Мишоподібні вочевидь були ощасливлені виглядом моєї розгубленої фізіономії (чого не можу сказати про себе), причому зазнати повного щастя їм допомагали стволи «хлопавок». Я ж відразу згадав покинуту на кріслі зброю, тужливе «десять дір», і сповнився розсудливості.
— Добрий день, Ватіше! — люб’язно привітав мене Стонога, поки його підручні звільняли мої руки від мішка зі здобиччю. — Ви на диво допитлива молода людина, — він пхнув чоботом голову робота, що викотилася з мішка. — Тільки, на жаль, ваша допитливість нікому не на користь.
Я ж кляв не стільки свою допитливість, скільки безтурботність: лише абсолютно тупі пілоти здатні випустити з рук особисту зброю на такій веселенькій планеті, як Капарида.
Шеф «спокійних» підійшов до відчиненого вікна й відколупнув шматочок абааля, розтер його в пальцях.
— Чудовий абааль. Сідайте, Ватіше, годі стояти струнко, й не робіть такого лютого обличчя — я не слабий на нерви.
Він посунув ящик з абаалем і присів на підвіконня:
— Ватіше, ви в нас гостюєте надто довго.
— Не з власної волі, — нагадав я. — У вас дуже нестабільна погода.
— Нестабільна для тих, хто без запрошення вештається по чужих планетах. Про заборону на польоти вас попереджали.
— І на гелітерах теж?
Ледок скорчив невдоволену гримасу:
— Вже й це винюхали? Для своїх і погода своя.
«Відмінна відповідь справжнього прихильника природного способу життя».
Я негайно повторив цю фразу вголос, і Ледок знову поморщився:
— Не ловіть мене на слові. До речі, коли ви останній раз говорили з «Таланом»?
— Перед посадкою.
— Ого-го! Друзям листи слати не забуваєте, а от керівництво не поспішаєте заспокоїти. Отака вона, нинішня молодь… Нело, де тут поштовик?
Один з мишоподібних підійшов до простінку між вікнами, вийняв з ніші і простягнув Ледоку маленький передавач. «Спокійний» оглянув поштовика з видимим невдоволенням:
— Нело, чому тут прямий передавач? Чи не тільки Норин виходив на супутник, обминаючи космодромний підсилювач? Хто з вас торгує передавачами?
— Звідки мені знати, — пробурчав похмурий Нело, — це справа податкової служби.
Ледок тяжко зітхнув і перейшов до справи:
— Ватіше, ваша легковажність до добра не доведе: а раптом штурман з «Яраля» забув заспокоїти чергового диспетчера і нещасного мучить безсоння? Треба швиденько виправляти становище. Говоритимете головне: живий, здоровий, зустрівся з Норином, шукаю «ДЗ». Фактично, щиру правду.
Я заявив, що мандруюючи болотами, промочив ноги й за студився, а звертатися до начальства таким хрипким, схожим на каркання голосом просто неввічливо.
Однак проти моїх переконливих доказів у Ледока знайшлися не менш вагомі аргументи — стволи «хлопавок». Спочатку двоє мишоподібних зайняли зручну позицію, і тільки потім пан Стонога зволив піднести до моїх губів передавач. «Де-есять дірок». Я прокашлявся:
— Транспортний пілот Даруа Ватіш викликає чергового диспетчера маяка ПРК-56 сектора Б. Даруа Ватіш просить зв’язку з «Таланом». Контейнер на Капариду доставлено. Посадка пройшла нормально. Перебуваю під арештом…
Приклад «хлопавки» розніс спинку крісла дуже вдало, Нело зробив блискучий кульбіт у бік своїх колег, тільки Ледок встромив мені під носа свою гармату зовсім недоречно.
Лупцювали мене «спокійні» недовго, але дієво, тож невдовзі я був би готовий до зустрічі з улями, та цьому завадив Ледок.
— Ватіше, — пробурмотів він майже ніжно, — який же ти все-таки ідіот! Я був про тебе кращої думки. Жоден поштовик, хай і найпрямішого зв’язку, не відішле послання в ефір відразу по отриманні — а раптом ти передумаєш і схочеш вставити якесь слівце, краще за щойно ним записані?
«Де-есять дірок».
— Ти вже схаменувся?
— Цілковито, — запевнив я чоботи двох «спокійних», які приводили мене до стану підвищеної поміркованості.
— Сідай.
Знову підтягнутий до крісла, я сумлінно доповів диспетчерові про те, наскільки чудово просуваються мої справи. Ледок схвально кивав протягом усієї вистави, що очевидно, мусило додавати мені натхнення.
— Ватіше, ти починаєш мені подобатися, — повідомив шеф «спокійних» на останок, — у тебе вроджений талант артиста. Ще двійко уроків — і тебе сміливо можна буде випускати на ві-екрани.
На язиці в мене крутилася вельми красномовна фраза, якою можна було б поставити ефектну крапку, але переривати свою капарську епопею багатьма крапками не хотілося.
— Я терпіти не можу навчання й охоче поступлюся вам ві-кар’єрою разом із двома уроками.
Ледок коротко захихотів.
Дах мені люб’язно надало управління служби спокою, вірніше не дах, а підлогу. Капарам взагалі не можна відмовити в наявності художнього смаку — підземелля їхні оздоблено в найкращих традиціях прадавніх сказань. Шкода тільки, що ця любов до архаїки вчасно не привернула уваги Патруля.
— Тремтиш?
— Чому ви так вирішили, Ледоку, я чудово почуваюся. Скажіть, нагорі й досі йдуть дощі?
— Що тобі відомо про Василя Норина?
— Нічого, крім того, що він замовив собі «ДЗ» через транспортний флот сектора Б.
— Навіщо ти рвався на базу?
— Я повинен був продублювати «дез» і передати повідомлення Норина секторальній раді.
— Ти патрульний?
— Ні.
— Чому прилетів ти, хоча Капарида не має ніякого відношення до сектора Б?
— Не знаю, мабуть, вашу планету жоден сектор визнавати не хоче.
— У чому полягало завдання?
— Доставка апарата й зустріч зі спостерігачем. Передбачалося, що він може щось передати на словах.
— Що саме?
— Не знаю.
— Навіщо ти попрямував на болото?
— Це був привід, мені здалося підозрілим затяте небажання Норина зустрічатися з посланцем Співдружності.
— А якби зустріч все ж таки не відбулася, якби спостерігач на базу не повернувся?
— Передбачалося, що в такому разі я сам скористаюся «дезом».
— Ти косморозвідник?
— Ні.