— Символіка на формі? Заплющене око — дуга опущеного повіка з віями. Спокій.
— Вічний?
— Менше ляпай язиком, а дослухайся краще, щоб позаду уль не підкрався!
«Ого! Які красуні тут водяться! Ладен заприсягтися, таких білорогих козуль у жодному звіринці не знайдеш!»
Коли з кущів бабахнув постріл, Краль сам зробив стрибок не згірш за молоденьку козулю й кинувся в зарості (я за ним). Невидимому шанувальникові стрілянини по мішенях дуже заважала рослинність (інакше він не мазав би так відчайдушно), що дало змогу сховатися за стовбуром поваленого дерева. Краль відхекався, зручніше прилаштував «хлопавку», націлив її в той бік, звідки ми з’явилися (я знову-таки наслідував його приклад).
— Здається, влипли не на жарт, — констатував господар. — Це гірше за ондів — люди-волоцюги. Їх, напевно, привабили наші мішки.
Хто б там не був, але нерви нам вони попсували добряче. Зрештою, я й сам уже почав звіріти: заряди кінчаються, а ці жартівники побавитись вирішили, розважитися. На той час вони вже оточили нас кільцем. То праворуч злітають бризки, то зі стовбура ліворуч друзки летять, то з мішків із продовольством за нашими спинами робиться решето. Осточортіло! Може, я надто похмура людина, кепсько сприймаю капарський гумор.
Встаю, кидаю порожню «хлопавку», кричу: «Не стріляйте!» Краль лежить носом до землі і чекає, чим усе скінчиться.
З-за дерева з’являються чотири неймовірно брудні личини в лахмітті. Ви коли-небудь бачили личину в лахмітті? Уточнюю для недосвідчених: ніс і двоє очей — це єдині деталі, що вирізняються чітко, інше втопає в заростях поплутаного волосся й жмутах ганчір’я, отже, визначити, де закінчується зачіска й починається власне костюм, неможливо. «Природний спосіб життя» у його ідеальному втіленні. Підсумок праці й прагнень.
Незважаючи на нікудишній настрій, я старанно скорчив посмішку й промовив, звертаючись до того, що стояв ближче:
— Сталося маленьке непорозуміння — я інопланетянин і наділений правом недоторканності. Якщо ви маєте велику потребу в нашому продовольстві, візьміть.
Те, що у відповідь вимовило «дитя природи» на капарському діалекті, пролунало досить недвозначно й без перекладу.
Нехай мені вибачать знавці космічної дипломатії — я відповів так само недвозначно (щоправда, трохи пошкодив руку). А далі все в тумані: якісь кульбіти — то одна фізіономія промайне поряд, то інша, — та біль у розбитих кулаках. Хтось лупцював мене, когось лупцював я — такі контакти чомусь замовчували викладачі стислого курсу космопсихології. Анахронізм. Виняток.
Коли я став потроху звертати увагу на навколишнє, з’ясувалося: ми з Кралем щодуху втікаємо. Плантатор чомусь накульгує, хоча, слово честі, я не пам’ятаю, хто прислужився і йому. Як вдалося вирватись і чому розбишаки не добили нас там-таки, біля поваленого дерева? Хіба тепер не байдуже? Як усе це остогидло!
Краль вчепився в плече — боїться відстати. Справи кепські. Треба терміново повертатися на плантацію, поки нами не зацікавився який-небудь голодний уль, чи не наздогнали аматори вільного полювання.
У тихому бурчанні Краля зненацька вловлюю якийсь зміст:
— Справжній? Ти бився, як справжній капар, у тебе тверда рука! Молодець!
«Справжній капар» швидше здається образою, ніж компліментом. Сумнівне щастя.
— Даруа, хлопчику, я відразу зрозумів, що ти — людина путяща! Відразу, як тільки тебе побачив!
«Заспівав, стражденний, заспівав. Коли ми зустрілися, ти думав трохи інакше!»
— Ватіше, ти не схожий на інопланетянина, ти наш! Що ти знайшов у тім світі, де життя схоже на рожевий кисіль? Ти ж чоловік! Ти можеш усе робити власними руками! Поглянь навколо: планета майже не освоєна, й досі триває боротьба просто за те, щоб вижити. Де ще пізнаєш самого себе, як не в боротьбі? Чого вартий ти, чого вартий той, що поруч з тобою? Друг підтримає, ворог вдарить у спину. От ти все-таки не кинув мене, хоча міг рятувати власну шкуру — в тобі гаряча кров!
«Солодко співає, хоча в чомусь він, безумовно, правий. Зворотний бік їхньої теорії — можливість побачити людину в природному вигляді, без потужних нашарувань цивілізації. Якщо знайдеш друга, то друга, ворога — так ворога…»
— Розумієш, моя плантація все-таки пов’язана з містом, «Спокійні», зрештою, можуть навідатися. Я переправлю тебе глибше в ліс: там у одному із селищ живуть дуже цікаві для тебе люди…
«Ти там знаєш, хто для мене найцікавіший!..»
— Дякую, але я ще не з’ясував долі спостерігача. Секторальна рада чекає на звіт.
— Це добре, що тебе не так просто відвернути від обраного шляху, але ж ти знову втрапиш до лап Ледока і вдруге не викрутишся!
«Ну чого б ото каркати, кля-кирр-р, без тебе знаю!»
— Я постараюсь обійтися без Ледока. Ілку б знайти…
— Зараз треба подбати про себе: навряд чи варто просторікувати на тему сенсу життя, коли от-от станеш обідом для уля.
— Ілка спілкувалася з улями.
— Про сенс життя? — витріщив очі Краль.
— Ні, просто відігнала одного.
Краль скривився так, ніби розкусив гірку ягоду:
— Ти збираєшся повторювати її експерименти?
— Тільки не зараз!
Ніч довелося-таки просидіти на дереві. Навколо вешталися мерехтливі постаті, лунали то рипіння, то писк і шерехи. Я чесно намагався заснути, але потім вирішив з користю провести час і почав підбивати підсумки:
«Що дала історії втеча транспортного пілота з контори заспокоєння? Наявність мене в живому й майже розумному вигляді. Питання друге: ну, а що далі?
Є пропозиція перейти до природного способу життя. Чудова думка, але висловлена не за адресою. Висновок: переадресувати Кирові. Гадаю, він не відмовиться.
Думка на задньому плані: не завадило б дістатися до космодрому…
Здорова думка: „Талан“ мусить потурбуватися про свого пілота й послати запит на Капариду.
Підла думка: як здорово було б начхати на все й раптом опинитися у відпустці…
Думка, що закликає до порядку: спершу треба злізти з дерева й відповісти за втоплений „ДЗ“.
Думка з глибини свідомості: чого цей мерехтливий під деревом огинається? Ішов би собі, куди йшов.
Дивна думка: якщо раптом воскреснути й опинитися на Мянаку — теж стрілятимуть?
Негідна думка: швидше б ранок…»
На плантацію ми повернулися ні з чим, якщо не брати до уваги себе самих, дивом уцілілих. Я впав на ліжко з таємною надією нарешті виспатися, але не встиг навіть до ладу очі стулити.
— Привіт, — сказав хтось над самим вухом.
— Привіт, — буркнув я й глибше занурився в подушку.
— Не спи.
— Відчепися.
— Проспиш увесь білий світ!
— Відчепися.
— Даре, проженеш — піду й не скажу нічого.
«Кому там так кортить висловитись?»
Наступної секунди я злетів з ліжка й зустрівся з поглядом сердитих Ілчиних очей. Ілка обійшла мене й безцеремонно вмостилася на постіль.
— Ти довго збираєшся стирчати отаким стовпом?
— Що ти пропонуєш?
Ілка недбало відкинула пасмо волосся що сповзло на око:
— Я пропоную скористатися відсутністю Краля…
— Краль тільки-но повернувся разом зі мною!
— …відсутністю Краля й вийти з будинку негайно!
— Але Краль…
— Завів своєї! Тебе приручають, а ти віриш, як…
— Ілко, твій дядечко витягнув мене з чималої халепи.
Дівчисько недобро всміхнулося:
— Це яким же чином? «Ах, герою, ти гідний кращої долі! Відкинь сантименти й посядь належне місце в світі. Капарида має потребу в тобі, не втрать свого шансу!» І ти повірив?
— А чому б і ні?
Ілка спалахнула миттєво:
— Ага, виходить, ти тільки за цим сюди й прибув?! Виходить, ти справді вирішив залишитися на Капариді?
— Точно, — підтвердив я. — Саме за цим. Маю намір скинути Ледока й очолити службу спокою. До речі, ти в якому відділі значишся? Можу в майбутньому посприяти кар’єрі.