Кіб перший помітив присутність стороннього. Він висмикнув з лап чагарника напівобгризену ложку й сказав досить голосно:
— Алекс прийшов!
З підлоги здійнявся сніговий вихор — пір’я подалося назад у подушку, колючка полишила самописець, зіскочила на підлогу й зависла на Кіберовім черевику, пацюк сховався під стіл, а Марія підвела голову. Тільки чагарник і далі незворушно поглинав кашу.
— Що ж ви робите?! — Олександр не приховував обурення. — Ви не вивчаєте, а приручаєте їх! Вам у цирку працювати, а не на Араї!
Марія з подивом оглянула лабораторію, та не помітила нічого, на свій погляд, дивного, але тут з-під столу виліз пацюк.
— Кібе, навіщо ти притягнув цю тварину?! — розгнівалася дівчина. — Негайно викинь її геть!
Кіб слухняно кивнув і нахилився до пацюка, але той вивільнився з його рук і заметався по лабораторії. На лихо, йому трапився на шляху черевик спостерігача і, пацюк, не довго думаючи, спритно видряпався по комбінезону й опинився в Конова на плечі.
— Не рухайтесь, Алексе!
Спостерігач закляк у напруженій позі й так стояв, поки Кіб відривав від його комбінезона сіру істоту, що несамовито верещала.
— Між іншим, укус цього звіряти отруйний, — зауважив Конов, коли Кіб поніс пацюка до виходу.
— Ніхто не зачіпає її руками, — спокійно відповіла Марія, знову схиляючись над листям.
Рожева хмарка обережно опустила подушку на стіл і шаснула за Кібом. Олександр замислено подивився їй вслід.
— Доведеться закрити кар’єр, — сказав він трохи згодом. — Через цю діру порушено баланс, серед «красунь» з’явилися істоти-мутанти.
— То що, розумні ваші рожеві чи ні? — Марія здула потеруху з різьбленої листової пластинки.
Олександр зітхнув і присів на краєчок крісла:
— Все не так просто.
Обоє надовго замовкли. Зі шлюзового відсіку повернувся Кіб, йому назустріч відразу поповз фіалковий чагарник, дрібно тремтячи листям. Олександр похмуро спостерігав, як чагарник розправляється з залишками манної каші.
— Скільки ви ще збираєтеся пробути тут, Маріє?
Марія ображено зиркнула в його бік:
— Я заважаю?!
— У вас досить дивні методи роботи, — дипломатично відповів Конов.
— Що саме в них дивного?
— Невтручання — наш основний принцип, а ви не зовсім розумієте специфіку роботи спостерігача. Ваша манна каша не вписується в природні умови життя на Араї.
У сірих Маріїних очах спалахнули недобрі вогники:
— І що ще я роблю «не так»?
— Не можна так вільно поводитися з живими істотами. Хто годуватиме це колюче опудало, коли ви залишите планету?
— Ви.
— Чому я? — здивувався Конов.
— Якщо цей фіалковий приповзе до вас із переламаними колючками, ви пошлетеся на невтручання? Навіщо ви діставали делар для «красунь»? Це теж втручання! Навіщо приманювали хмари до станції?! Якщо я вам заважаю, так і скажіть, а ваші туманні пояснення тут ні до чого!
Марія вискочила з лабораторії, Конов спантеличено подивився їй услід, а Кіб відібрав у чагарника ложку й підштовхнув його до виходу.
Тепер Марія не пішла до лісу, а попрямувала просто до кар’єру. Поки Конов збирав каміння в такій кількості, щоб вистачило завалити кар’єр, Марія навіщось вовтузилася з давно зупиненим транспортером. Власне кажучи, вовтузився більше Кіб, Марія давала поради, а зацікавлені хмарки товклися в повітрі й тріскотіли, як могли.
Марія хотіла дізнатися, що саме привертає «красунь» до кар’єру. Піщані бурі нуртували тут з особливою люттю, але щойно вітер втихав, бодай одна «красуня» неодмінно з’являлася біля транспортера.
Коли Кібові нарешті вдалося завести й відігнати вбік транспортер, Марія озброїлася звичайною лопатою і почала розкопки. Кіб довго спостерігав, потім спробував висловити своє розуміння, але отримав круту відсіч і здійснив вчинок, правилами роботехніки не передбачений: пішов скаржитися. Він розшукав Олександра Конова, відвів його подалі від зграйки «красунь» і суто конфіденційно повідомив:
— Алексе, Марія копає в кар’єрі яму, а рожеві… — тут він поглянув скоса на «красунь» і стишив голос, — …перетворюються.
Після цього переконливого зізнання Конов миттєво згорнув роботу й прибув до кар’єра мало не раніше за Кіба з Бером. Однак дістатися до колишньої стоянки транспортера виявилось неможливою річчю: там клубочились вихори пилу й без перестанку спалахували блискавки. Олександр підкликав Бера, щось прошепотів йому на вухо, пес кинувся в один бік, в інший і нарешті шаснув в самісіньку гущину розрядів.
Минуло кілька хвилин, собака не повертався. Посилився вітер, і Кіб, який підійшов ззаду, мовчки накинув на Олександра пластик, який Конов так само мовчки скинув. Він почав спускатися в кар’єр…
— Доброго ранку! — (звідки вона взялася, Конов так і не зрозумів).
— Відпочиваєте, Алексе?
Збентежена появою спостерігача Марія машинально назвала його прізвиськом, яким наділив Конова Кібер. Конов помітив за її спиною два стовпи куряви, що пританцьовували в повітрі.
— Що ви знову замислили?
Марія перехопила його погляд і озирнулася — пилові вихори враз метнулися в різні боки. Вона важко зітхнула:
— Я знову втручаюся. Там делар під товщею піску.
Пухнастий пиловий змій тихенько підкрався до Алекса й потерся об його рукав. Конов мимоволі погладив кошлаті завихрення, мов котячу шерсть. Тієї миті з кар’єру вирвалися ще чотири вихори й закружляли в танку, але слідом спустився зі схилу Бер і швидко розігнав танцюристів своїм гавкотом.
— То ви кажете, делар? — замислено перепитав Конов.
З дна кар’єру піднісся величезний сірий стовп, зігнувся в галантному поклоні й подав спостерігачеві лопату.
Дув сильний вітер, але пілот все-таки зумів посадити «Човник» і при цьому не пошкодити жодного кущика навколо.
— Так, це вона, — констатував Дон, після похмурого огляду заростів.
— Певна річ, не міг же я помилитися! — не на жарт образився пілот.
Дон промовчав, але погляд, кинутий на Ольгерда, виказав усі таємні думки щодо пілотської майстерності транспортників космофлоту. На поверхню Араї ступила косморозвідка.
Спостерігач на зустріч з нею не з’явився.
— Це ще нічого не означає, — зауважив Дон. — Управління повідомило, що летиш саме ти?
— Ні! — похмуро відповів Ольгерд.
Вони заглибилися в зарості, й налаштувались на пеленг «Бінго». Стежина виглядала так, ніби нею не ходили вже років з п’ять.
— Але ж станція відповіла? — чи то запитав, чи запевнив Дон, плутаючись у густому чагарнику.
— Автоматика повідомила, що спостерігач на об’єкті.
Ольгерд зі злістю пхнув колючку, яка потрапила під ноги.
— Скільки можна сидіти на об’єкті й на якому, коли, крім «Бінго», на планеті нема нічогісінько вартого уваги?!
— Сам винен, — Дон виплутався нарешті з колючих лап чагарника. — Менше треба було торочити про косморозвідку! Жінки романтику люблять, а ти — прозу…
Що ще розумного сказав би Дон, невідомо, та ліс скінчився, і в обличчя відразу вдарив вітер з піском. Дон опустив забрало гермошлема, Ольгерд, забарився, але зрештою зробив те саме.
— Нічого не видно!
— Пеленгуй «Бінго» — станція десь поруч.
…На станцію вони наткнулися тільки через півгодини, коли вітер несподівано вщух. Дон об щось спіткнувся й мало не впав. Щось виявилося люком основного входу, у той час, як сама станція сховалася під великим піщаним пагорбом. Ольгерд поліз у люк, Дон залишився чекати на поверхні. Над куполом станції висіли рожеві хмарки, але коли Дон хотів наблизитися, щоб їх краще розгледіти, вони миттю помчали геть.
— Нікого немає, — похмуро повідомив Ольгерд, висовуючись із люка. — Що робитимемо?