— Перепрошую?
— Може, воно було зняте, поки Джо ще був живий? Можливо, ви думали, що вже записали щось на нього…
— Я поставила приховану камеру вже після вбивства.
Кірс стояв і слухав.
— На плівці вказана дата — відео записане вчора, — вела далі Майя.
— Але…
Тиша.
Потім:
— Ви ж знаєте, що це неможливо.
— Знаю, — сказала Майя.
Вони дивились одне на одного. Сенсу переконувати його не було. Натомість Майя змінила тему.
— Чому ви прийшли?
— Треба, щоб ви приїхали у відділок.
— Навіщо?
— Не можу сказати. Але це дуже важливо.
Розділ 7
У дитсадку «Зростання» чергувала та сама усміхнена юнка.
— О, я вас пам’ятаю, — сказала вона й нахилилася до Лілі. — І тебе теж пам’ятаю. Привіт, Лілі!
Лілі промовчала. Жінки лишили її з кубиками й пішли до кабінету.
— Я готова записати її до вас, — сказала Майя.
— Чудово! Коли хочете почати?
— Негайно.
— Ем, це трохи незвично. Зазвичай нам потрібно два тижні на обробку заяви.
— Від нас несподівано пішла нянька.
— Прикро це чути, але…
— Міс… вибачте, забула ваше ім'я.
— Кітті Шам.
— Так, міс Кітті. Перепрошую, ви бачите отам зелене авто?
Кітті визирнула з вікна. Її очі звузилися.
— Вам хтось докучає? Викликати поліцію?
— Ні. Розумієте, це поліцейське авто під прикриттям. Мого чоловіка нещодавно вбили.
— Я читала, — сказала Кігті. — Мої співчуття.
— Дякую. Справа в тому, що офіцер нині мусить доправити мене до відділку. Я не знаю для чого. Він просто заїхав за мною. Тож я маю вибір. Я можу взяти Лілі з собою, поки мене розпитуватимуть про вбивство її батька…
— Місіс Буркетт?
— Майя.
— Майє, — Кітті досі не зводила очей з авто Кірса. — Ви знаєте, як завантажити наш додаток на телефон?
— Знаю.
Кітті кивнула.
— Для вашої дитини буде краще обійтися без емоційних прощань.
— Дякую.
Коли вони дісталися відділку району Центрального Парку, Майя поцікавилася:
— То тепер ви можете сказати, що ми тут робимо?
Кірс майже всю дорогу мовчав. Майю це влаштовувало. Їй потрібен час усе обдумати: камера, відео, Ізабелла, сорочка кольору «лісовий зелений»…
— Необхідно, щоб ви пройшли дві процедури пізнавання.
— Кого саме?
— Не хочу, щоб ви поставилися до цього упереджено.
— Це не можуть бути стрілки. Я ж казала. Вони були в лижних масках.
— Чорних, так ви казали. З прорізями лише для очей та рота?
— Так.
— Добре. Ходімо зі мною.
— Я не розумію.
— Ви побачите.
Поки вони йшли, Майя проглянула мобільний додаток дитсадка «Зростання». Він дозволяв оплачувати рахунки, реєструватися на певний час, переглядати список занять дитини, біографічні довідки всіх вихователів. Але найкращою в додатку і, власне, головною причиною зацікавлення Майєю «Зростанням» була особлива функція, яку жінка зараз вибрала. Три варіанти: червона кімната, зелена кімната й жовта кімната. Вікова група Лілі була в жовтій кімнаті. Майя натиснула жовту іконку.
Кірс прочинив двері.
— Майє?
— Хвилинку.
Екран телефону ожив, відкриваючи пряму трансляцію з жовтої кімнати. Можна було б подумати, що на сьогодні для Майї достатньо відеоспостережень. Однак — ні. Вона перевернула телефон набік і збільшила картинку. Лілі там. У безпеці. Вихователька (згодом Майя зможе подивитись її сторінку та почитати довідку) складала кубики з нею та хлопчиком приблизно того ж віку.
Майя відчула полегшення. Майже всміхнулася. Слід було наполягти, щоб віддати Лілі в подібне місце ще кілька місяців тому. Якщо маєш няньку, то залежиш від однієї людини — без нагляду, з нечастими перевірками та правками. Тут же свідки, камери безпеки та соціалізація. Це ж безпечніше, так?
— Майє?
Знову Кірс. Вона закрила додаток і поклала телефон до кишені. Вони разом зайшли всередину. У кімнаті було ще двоє людей — жінка, окружний прокурор, приписана до справи, та адвокат захисту, чоловік. Майя намагалася зосередитись, однак у голові досі панував безлад через приховану камеру та Ізабеллу. Перцевий спрей дотепер відчувався в легенях та носових перегородках. Вона хлюпала носом, наче кокаїновий наркоман.
— Я ще раз хочу висунути свої офіційні претензії, — сказав адвокат. Він мав довге, до середини спини, волосся, зібране у хвіст. — Свідок визнала, що не бачила їхніх облич.
— Це занотовано, — сказав Кірс. — І ми погоджуємося.
Хвостатий розвів руки.
— То який у цьому сенс?
Майю це теж цікавило.
Кірс потягнув за шнур, завіса поповзла догори. Він нахилився до мікрофона й сказав:
— Запускайте першу групу.
До кімнати увійшло шестеро. Усі — у лижних масках.
— Це ж просто сміхотворно, — сказав хвостатий.
Майя цього не очікувала.
— Місіс Буркетт, — дуже чітко промовив Кірс, наче його слова записувалися. Вона припустила таку можливість. — Ви впізнаєте когось у цій кімнаті?
Він дивився на неї й чекав.
— Номер чотири, — сказала Майя.
— Маячня якась, — сказав хвостатий.
— Як ви впізнали четвертий номер?
— «Упізнала» — надто голосне слово, — відповіла Майя. — Але він такої ж статури та зросту, як той, хто застрелив мого чоловіка. І на ньому той самий одяг.
— Тут кілька чоловіків убрані однаково, — сказав хвостатий. — Як можна говорити категорично?
— Я ж сказала — у них не та будова чи зріст.
— Ви впевнені?
— Так. Номер два підходить найбільше, але на ньому сині кеди. На тому, хто застрелив мого чоловіка, були червоні.
— Давайте прояснимо, — вів далі хвостатий. — Ви не можете з упевненістю казати, що четвертий номер застрелив вашого чоловіка. Ви можете сказати, що, на вашу думку, він приблизно того ж зросту та будови й убраний у подібний одяг…
— Не подібний, — перебила його Майя. — У той самий одяг.
Хвостатий схилив голову.
— Серйозно?
— Так.
— Ви не можете цього знати, місіс Буркетт. Думаю, у світі більше однієї пари червоних конверсів, чи не так? І якби я виставив там чотири пари червоних кедів, ви змогли б сказати, які саме носив нападник тієї ночі?
— Ні.
— Дякую.
— Але це не «подібний» одяг. Він же не вдягнув білі кеди замість червоних. На четвертому номері точнісінько таке саме вбрання, що й на стрілку.
— Що підводить мене до іншого питання, — сказав хвостатий. — Ви не знаєте напевно, чи це стрілець, так? Чоловік у лижній масці може бути вбраний у той самий одяг і мати ті ж розміри, що стрілець. Усе правильно?
Майя кивнула.
— Правильно.
— Дякую.
Хвостатий замовк. Кірс схилився до мікрофона.
— Ви можете йти. Запускайте другу групу.
Увійшли ще шестеро чоловіків у лижних масках. Майя вивчала їх.
— Тут, найімовірніше, номер п’ять.
— Найімовірніше?
— На другому номері таке ж убрання, і вони приблизно одного зросту та будови. Я б сказала, що це п’ятий, але вони настільки подібні, що присягнутись я не можу.
— Дякую, — сказав Кірс. Знову нахилився до мікрофона. — Це все, дякую.
Майя вийшла з кімнати слідом за Кірсом.
— Що відбувається?
— Ми взяли двох підозрюваних.
— Як ви їх знайшли?
— За вашим описом.
— Можете показати?
Кірс вагався недовго.
— Гаразд, ходімо.
Він підвів її до столу, на якому стояв величезний монітор, може, тридцять дюймів, може, більше. Вони сіли. Кірс увів дані.
— Ми продивилися записи з усіх найближчих камер безпеки в ніч убивства, шукаючи двох чоловіків, які відповідали б вашому описові. Уявіть собі, на це знадобилося чимало часу. Отже, на розі Сімдесят четвертої та П’ятої авеню є багатоквартирний будинок. Погляньте.
Камера показувала двох чоловіків згори.