Выбрать главу

— Саме так.

— Окрім того, що… — Кірс глянув у записник, лизнув палець, заходився перегортати сторінки. — Він вам не телефонував.

Він підвів на неї очі.

— Перепрошую?

— Ви сказали, що Джо вам подзвонив і сказав із ним там зустрітись.

— Ні, це сказали ви. Я сказала, що він запропонував зустрітися там по телефону.

— Але потім я запитав, чи він вам дзвонив, і ви сказали: «Саме так».

— Не треба марнослів’я, детективе. Ви маєте записи дзвінків тієї ночі, правда ж?

— Так, є.

— І серед записів є дзвінок між мною та моїм чоловіком?

— Є.

— Я не пам’ятаю, чи він мені дзвонив, чи я йому. Але Джо запропонував зустрітися на нашому улюбленому місці в парку. Це могла б зробити і я, не бачу в цьому нічого такого. Насправді, я б і запропонувала, якби він не сказав першим.

— Хтось може підтвердити, що ви з Джо часто там бачились?

— Не думаю. І не бачу, як це стосується справи.

Кірс нещиро посміхнувся.

— Я теж, тож рушаймо далі.

Майя схрестила ноги й чекала.

— Ви описали двох чоловіків, які підійшли до вас із західного боку, правильно?

— Так.

— На них були лижні маски?

Вона вже десятки разів це відбувала.

— Так.

— Чорні лижні маски, я маю рацію?

— Маєте.

— І ви казали, що один із них був близько шести футів зросту. Який зріст у вас, місіс Буркетт?

Майя мало не обірвала його тим, що до неї слід звертатися «капітан» — вона ненавиділа всі ці «місіс», але звання вже недоречне.

— Будь ласка, кличте мене Майєю. І мій зріст, власне, саме близько шести футів.

— Тож один із чоловіків був вашого зросту.

Майя намагалася не закочувати очі.

— Ну, так.

— Ви доволі точно описали нападників, — Кірс почав зачитувати з записника. — Один чоловік — шести футів зростом. Другий, за вашими підрахунками, — приблизно п’ять футів і вісім дюймів.[4] На одному був чорний светр із капюшоном, джинси та червоні кеди «Converse». Другий убраний у блакитну футболку без логотипів, мав бежевий наплічник та чорні кросівки, хоча марку ви назвати не змогли.

— Саме так.

— Чоловік у червоних конверсах, це він стріляв у вашого чоловіка.

— Так.

— А ви втекли.

Майя змовчала.

— Згідно з вашою заявою, він хотів вас пограбувати. Ви сказали, що Джо забарився віддати гаманець. Ваш чоловік носив дуже дорогий годинник, здається, «Hublot».

Її горло пересохло.

— Так, усе правильно.

— Чому він просто не віддав їм його?

— Гадаю… гадаю, він міг би…

— Але?

Вона похитала головою.

— Майє?

— Вам колись тицяли пістолетом в обличчя, детективе?

— Ні.

— Тоді ви, напевно, не зрозумієте.

— Не зрозумію чого?

— Дуло. Ця діра. Коли хтось наводить її на вас, коли хтось погрожує натиснути на спусковий гачок, її чорнота розростається, наче зараз проковтне. Буває, коли люди це бачать, вони застигають.

Тепер голос Кірса пом’якшав.

— І Джо… він був одним із таких людей?

— На одну мить.

— І це було надто довго?

— У цій ситуації — так.

Кілька довгих хвилин вони сиділи мовчки.

— Пістолет міг вистрелити випадково? — спитав Кірс.

— Сумніваюсь.

— Чому ви так кажете?

— Є дві причини. По-перше, це був револьвер. Ви щось про них знаєте?

— Небагато.

— У нього такий механізм, що треба або звести курок, або дуже сильно натиснути. Випадково тут не вистрелиш.

— Розумію. А друга причина?

— Більш очевидна, — відповіла Майя. — Він вистрелив ще двічі. Ви не випустите «випадково» три кулі.

Кірс кивнув і знову перевірив свої записи.

— Перша куля влучила в ліве плече вашого чоловіка. Другий удар припав на правий край ключиці.

Майя заплющила очі.

— З якої відстані стріляв чоловік?

— Десять футів.[5]

— Наш експерт сказав, що жоден із цих пострілів не був смертельним.

— Так, ви вже казали, — вимовила Майя.

— То що тоді сталось?

— Я спробувала підхопити його…

— Джо?

— Так, Джо, — обрубила вона. — Кого ж іще?

— Вибачте. І що сталось?

— Я… Джо впав на коліна.

— І саме тоді стрілець вистрелив утретє?

Майя не відповіла.

— Третій постріл, — повторив Кірс. — Той, що його вбив.

— Я вже вам сказала.

— Що сказали?

Майя підвела очі й зустрілася з ним поглядом.

— Я не бачила третього пострілу.

Кірс кивнув.

— Саме так, — дуже повільно вимовив він. — Бо тоді ви вже втікали.

«Допоможіть… прошу… хто-небудь… мій чоловік…»

Серце поривчасто билося в грудях. Звуки — постріли, дзижчання гелікоптера, крики агонії — одночасно накотилися на неї. Вона заплющила очі, кілька разів глибоко вдихнула, зберігаючи спокійний вираз обличчя.

— Майє?

— Так, я втекла. Гаразд? Двоє чоловіків зі зброєю. Я втекла. Втекла і лишила там свого чоловіка, а потім, не знаю, може, п’ять-десять секунд по тому, я почула постріл ззаду, і, так, тепер, зважаючи на все, що ви мені розповіли, я знаю, що, коли втекла, той самий стрілець приставив зброю до голови мого чоловіка, поки він стояв на колінах, і натиснув на гачок…

Вона зупинилася.

— Ніхто вас не звинувачує, Майє.

— Я про це не питала, детективе, — процідила жінка крізь стиснені зуби. — Чого ви хочете?

Кірс погортав сторінки.

— Крім дуже деталізованого опису злочинців, ви змогли нам розповісти, що той із них, який був у червоних конверсах, мав при собі «Smith&Wesson 686», а його партнер озброєний пістолетом «Beretta М9», — Кірс подивився вгору. — Це вражає. Так просто впізнавати зброю…

— Це частина моєї освіти.

— Вашої військової освіти, я маю рацію?

— Скажімо простіше, я спостережлива.

— О, це зайва скромність, Майє. Ми всі знаємо про ваші подвиги за кордоном.

«І про моє падіння», — мало не додала вона.

— Освітлення в тій частині парку погане, лише кілька віддалених ліхтарів.

— Цього достатньо.

— Достатньо, щоб точно впізнати марку пістолета?

— Я знаюся на вогнепальній зброї.

— Так, звісно. Ви насправді вправний стрілець, так?

— Стрілчиня.

Вона виправила його автоматично. Так само автоматично він поблажливо всміхнувся.

— Винен. Усе одно, було темно…

— «Smith&Wesson» виготовлений із нержавіючої сталі, не чорний. Його легко розгледіти в темряві. До того ж я чула, як він відтягував курок. Це робиться на револьверах, а не на напівавтоматах.

— A «Beretta»?

— Тут щодо конкретної моделі я не впевнена, але в нього був рухомий ствол, як і в них.

— Як ви знаєте, з тіла вашого чоловіка дістали три кулі. Тридцять восьмий калібр, підходять до «Smith&Wesson», — детектив потер обличчя, начебто глибоко замислився. — У вас є зброя, так, Майє?

— Є.

— Серед неї раптом нема «Smith&Wesson 686»?

— Ви знаєте відповідь, — сказала Майя.

— Звідки мені знати?

— Закон Нью-Джерсі вимагає від мене реєстрації всієї придбаної в штаті зброї. Тож вам усе це відомо. Хіба що ви зовсім некомпетентний, детективе Кірс, а це ж, безперечно, не так — ви одразу ж перевірили мене в реєстрі зброї. Тож облишмо ігри й перейдімо до справи.

— Яка відстань від місця, де впав ваш чоловік, до фонтану Бетесда?

Зміна теми заскочила її.

— Я певна, ви все там виміряли.

— Так, виміряли. Відстань приблизно триста ярдів[6] з усіма поворотами та вигинами. Я її пробіг. Я не в такій хорошій формі, як ви, але в мене це зайняло близько хвилини.

— Гаразд.

— Що ж, ось у чому справа. Кілька свідків сказали, шо чули постріл і що ви з’явилися принаймні за хвилину чи дві після нього. Як ви це поясните?

вернуться

4

170 см.

вернуться

6

273 м.