Коли Майя була в повітрі з учнями, телефон залишала в шафці, бо не хотіла зайве відволікатися. У разі чогось невідкладного їй усе передавали по радіо. Але коли за обідом вона перевіряла повідомлення, то побачила дивний текст від племінника Деніела.
Алекса не хоче, щоб ти приходила на її матч.
Майя набрала його номер. Деніел одразу ж відповів.
— Алло? — промовив.
— Що сталося?
Коли Майя поплескала тренера Алекси по плечу, здоровань розвернувся так швидко, що свисток, який висів у нього на шиї, мало не ляснув її по обличчю.
— Що? — закричав він.
Тренер (його звали Філ, а його дочка була неприємною хуліганкою на ім’я Патті) горлав, ходив туди-сюди й улаштовував істерики практично впродовж усієї гри. Майя знала інструкторів зі стройової підготовки, які вважали, що це занадто навіть для вже зміцнілих новобранців, не кажучи про дванадцятирічних дівчат.
— Я — Майя Стерн.
— О, я знаю, хто ви, але… — тренер Філ театрально махнув у напрямку поля. — Зараз я в розпалі гри. Це слід поважати, солдате.
Солдате?
— У мене маленьке питання.
— У мене зараз нема на це часу. Побачимося після гри. Глядачі мають бути з іншого боку поля.
— Правила ліги?
— Саме так.
Тренер Філ закінчив розмову, повернувшись до неї широкою спиною. Майя не зрушила з місця.
— Зараз другий тайм, — сказала Майя.
— Що?
— Правила ліги стверджують, що кожна дівчинка має провести на полі половину матчу, — сказала Майя. — Зараз другий тайм. Три дівчинки ще не виходили на поле. Навіть якщо ви випустите їх зараз і до кінця гри, половини матчу вже не вийде.
Шорти тренера Філа пасували йому двадцять-тридцять фунтів[8] тому. Червона сорочка поло зі словом «Тренер», вишитим на грудях ліворуч, була достатньо вузькою — вона стиснула його тіло, наче плівка ковбасу. Чоловік скидався на одутлого колишнього спортсмена. Майя підозрювала, що саме так воно й було. Він був великим і виглядав загрозливо, його розміри, мабуть, лякали людей.
Стоячи до неї спиною, тренер Філ краєм рота промовив:
— Доводжу до вашого відома, що це півфінал чемпіонату ліги.
— Я знаю.
— Ми лише на один м’яч попереду.
— Я прочитала правила ліги, — сказала Майя. — Винятків з правила про половину гри я не бачила. У чвертьфіналі ви теж випускали не всіх гравців.
Він розвернувся до неї всім тілом. Поправив козирок бейсболки й утиснувся в особистий простір Майї. Вона не відступила. Сидячи з батьками впродовж першого тайму, вона спостерігала за постійними тирадами в бік і дівчат і рефері, двічі бачила, як він жбурляв свою дурну бейсболку на землю. Це виглядало як істерика дворічного малюка.
— Ми б не втрапили до півфіналу, — промовив тренер Філ так, наче плювався склом, — якби я в останній грі задіяв тих дівчат.
— Тобто ви програли б, якби грали за правилами?
Патті, дочка тренера, пирхнула.
— Тобто вони — відстій.
— Так, Патті, годі вже. Виходь замість Аманди.
Дівчина побігла підтюпцем до столу секретаря змагань.
— Ваша дочка, — сказала Майя.
— До чого тут вона?
— Вона чіпляється до інших дівчат.
Тренер гидливо скривився.
— Це ваша Еліс вам сказала?
— Алекса, — виправила Майя. — Не вона.
Їй сказав Деніел.
Філ схилився так близько, що на неї війнуло запахом салату з тунця.
— Слухайте, солдате…
— Солдате?
— Ви ж солдат, так? Чи колишній солдат? — він вишкірився. — Ходять чутки, що ви сама не проти порушити правила, хіба ж ні?
Її пальці напружувалися й розслаблялися, напружувалися й розслаблялися.
— Як колишній солдат, — вів він далі, — ви маєте це зрозуміти, бо все дуже просто.
— І як?
Тренер Філ підтягнув свої шорти.
— Це, — махнув він на футбольне поле, — моє поле бою. Я генерал, вони — мої солдати. Ви ж не посадите тупого піхотинця за штурвал F-16 чи якоїсь іншої машини, так?
Майя справді відчувала, як поволі закипає кров у венах.
— Давайте прояснимо, — сказала вона, примудряючись все-таки зберігати рівний тон. — Ви прирівнюєте футбольний матч до війн в Афганістані та Іраку?
— А ви не бачите нічого спільного?
Напруження, розслаблення, напруження, розслаблення, напруження, розслаблення. Дихай рівно.
— Це спорт, — мовив тренер Філ, знову вказавши на поле, — серйозний спорт, конкуренція, і — так, це дещо схоже на війну. Я не даю цим дівчаткам розніжуватися. Це вже не п’ятий клас із цукерками та веселками. Це вже шостий. Реальний світ. Ви мене розумієте?
— Правила ліги викладені на сайті…
Він схилився ще ближче, так, що козирок бейсболки торкнувся її голови.
— Мені начхати на те, що там у них на сайті. Маєте претензії — подайте офіційну скаргу футбольній раді.
— Де ви — президент.
Тренер Філ широко посміхнувся.
— Маю тренувати своїх дівчаток. Па-па.
Він тріпонув пальцями на прощання й повільно розвернувся назад до поля.
— Краще вам не повертатися до мене спиною, — сказала Майя.
— І що ви зробите?
Не варто було. Вона це знала. Треба було просто залишити все, як є. Не потрібно було ускладнювати ситуацію для Алекси.
Напружити, відпустити, напружити…
Проте, поки ці піднесені думки вирували в голові Майї, її руки думали інакше. Вона блискавично зігнулася, ухопила його за шорти і, відчайдушно сподіваючись, що він не з голозадих командос, стягнула їх аж до щиколоток.
За короткий відтинок часу сталося таке.
Натовп голосно задихнувся. Тренер, убраний у тісні білі плавки, так само блискавично нагнувся, щоб повернути шорти на місце, однак заточився й гепнувся на землю.
Натовп зареготав.
Майя чекала.
Тренер Філ швидко відновив рівновагу. Він вистрибом підхопився, натягнув шорти й посунув на неї. Його обличчя червоніло від люті та сорому, наче ліхтар у кварталі розпусти.
— Ти, стерво…
Майя внутрішньо зібралась, однак не поворухнулася.
Тренер Філ здійняв кулак.
— Давай, — сказала Майя, — дай мені привід вирубити тебе.
Тренер зупинився, подивився Майї у вічі, щось там побачив і опустив руку.
— Ти того не варта.
«Годі», — майнуло в голові Майї.
Вона вже майже шкодувала про свій вчинок, про те, що показала племінниці поганий приклад, відповіла насильством на насильство. З-поміж усіх людей саме їй не варто було цього робити. Проте, коли Майя глянула на Алексу, очікуючи побачити її наляканою чи приниженою, натомість вона помітила на обличчі дівчинки слабку посмішку. Це не був усміх розплати чи задоволення від приниження тренера. Це говорило про дещо інше.
«Тепер вона знає», — подумала жінка.
Сама Майя про це дізналась у війську, але, звісно ж, до реального життя воно також стосується. Брати по зброї мають знати, що ти їх прикриваєш. Це перше правило, перший урок, це стоїть найвище. Якщо ворог іде за тобою, то він іде і за мною теж.