І, звісно, загибель цивільних через надмірний ентузіазм жінки за штурвалом армійського гелікоптера?
Так, ви зрозуміли.
Усі ці «сенсації» розкрилися завдяки анонімним шукачам правди Корі.
— Майє?
— Він мені більше не зашкодить.
Шейн схилив голову.
— Що?
— Нічого.
— Він мені не зашкодить, — сказала Майя. — Він уже оприлюднив ту плівку.
— Не повністю.
Вона сьорбнула пиво.
— Мені байдуже, Шейне.
Він відкинувся на спинку.
— Гаразд, — а далі: — Як ти думаєш, чому він цього не зробив?
— Чого саме?
— Не опублікував запис.
Це питання лякало її більше, ніж Шейн узагалі міг припустити.
— Він шукає правди, — промовив Шейн. — То чому не зробив її публічною?
— Не знаю.
Шейн мав нашорошений вигляд. Майя добре його знала.
— Можу припустити, що в тебе є теорія? — сказала вона.
— Так, є.
— То давай послухаємо.
— Корі зберігав запис до слушного моменту, — сказав Шейн.
Майя спохмурніла.
— Спочатку він отримав неабиякий розголос після першої публікації. Потім, коли йому потрібна буде нова слава, він випустить решту.
Вона похитала головою.
— Він акула, — сказав Шейн. — Акулу постійно треба годувати.
— Тобто?
— Щоб його операція вдалася, Корі Рудзинські повинен не лише розгромити тих, у чию продажність він вірить, але й зробити це так, щоб досягти максимального розголосу.
— Шейне?
— Так.
— Мені й справді начхати. Я вже не військова. Я навіть (зітхання) тепер удова. Нехай робить якнайгірше.
Їй було цікаво, чи купиться Шейн на цю браваду. Та, зрештою, він не знав усієї правди, так?
— От і прекрасно, — Шейн допив своє пиво. — То ти розповіси мені, що тут насправді відбувається?
— Ти про що?
— Я провів для тебе цей тест, не задаючи запитань.
Вона кивнула.
— Дякую.
— Я тут не заради подяк, ти ж знаєш.
Вона знала.
— Це означало порушити клятву. Це, якщо вже казати зовсім відверто, протизаконно. Ти ж у курсі, так?
— Облиш, Шейне.
— Ти знала, що Джо загрожувала небезпека?
— Шейне…
— Чи справжньою мішенню була ти сама?
Майя на мить заплющила очі. Навколо неї вирували звуки.
— Майє?
Вона розплющила очі й повільно повернулася до нього.
— Ти мені довіряєш?
— Не ображай мене. Ти врятувала мені життя. Ти найкращий, найхоробріший солдат, якого я знаю.
Майя похитала головою.
— Найкращі й найхоробріші повертаються додому в трунах.
— Ні, Майє, неправда. Вони заплатили найвищу ціну, це так. Їм переважно найбільше не пощастило. Ми обоє це знаємо. Вони просто опинились у поганому місці в поганий час.
І це було саме так. Не те, щоб компетентніші вояки мали більше шансів на виживання. Справа була швидше у випадку. Війна ніколи не обирає собі жертв за їхніми чеснотами.
Голос Шейна в темряві звучав м'яко.
— Ти самотужки спробуєш розібратися з усім, так?
Майя не відповіла.
— Ти сама знайдеш убивць Джо.
Це було не питання. Тиша на мить зависла між ними, як волога в повітрі.
— Я тут, якщо тобі потрібна допомога. Ти ж знаєш, так?
— Знаю, — і потім додала: — Ти довіряєш мені, Шейне?
— Своє життя довірю.
— Тоді облиш це.
Шейн допив пиво й пішов до дверей.
— Мені потрібна ще одна річ, — сказала Майя.
Вона передала йому папірець.
— Що це?
— Номерний знак на червоному «Buick Verano». Я маю знати, кому належить це авто.
Шейн скривився.
— Я не ображатиму жодного з нас запитанням, навіщо це тобі, — сказав він. — Але це буде остання послуга.
Він по-батьківськи поцілував її у маківку й пішов.
Майя подивилась на свою сплячу дочку. Тоді попленталася коридором до спортивного залу, обладнаного надсучасними тренажерами, збудованого Джо ще тоді, коли вони сюди перебралися. Спершу попрацювала з легкою вагою — упор присівши, з лавки, згинання, а тоді встала на бігову доріжку. Цей будинок завжди видавався їй надто великим, надто модним. Її родина аж ніяк не була бідною, однак таке багатство їй не пасувало. Майя не відчувала тут затишку, ніколи, але так жили Буркетти. Ніхто насправді не покидав території родини — їхнє об’єднання тільки розширювалося.
Вона добряче потренувалася — від спорту їй завжди кращало. Коли закінчила, повісила рушник на шию й ухопила холодний «Bud».[12] Притиснула пляшку до чола. Холодно й приємно.
Майя посунула мишку, розбудила комп’ютер і поринула в Інтернет. Набрала адресу сайту «Дзвону Корі» й почекала, доки він завантажиться. Інші подібні сайти, типу «Wiki Leaks», мали серйозний дизайн — шаблонний, монохромний, інформативний. Корі просунувся значно далі в справі візуальної стимуляції. Гасло, написане різними шрифтами вгорі сайту, було простим і крикливим: «Ми Даємо Вам Дзвін, Але Бити У Нього Вам».
Це був цілий феєрверк кольорів. З іконками відео. Поки сайти-конкуренти применшували будь-які гіперболи, Корі вдавався до найгучніших та найдешевших слів-наживок: «Краща Десятка Способів, Якими Уряд Вас Контролює — Номер Сім Просто Зведе Вас Із Розуму!», «Волл-Стрит Ганяється За Вашою Капустою… І Ви Не Повірите, Що Стається Потім», «Думаєте, Копи Тут Для Того, Щоб Вас Захищати? Подумайте Ще Раз», «Ми Вбиваємо Цивільних. Чому Чотиризіркові Генерали Нас Ненавидять», «Двадцять Ознак Того, Що Ваш Банк Вас Грабує», «Найзаможніші Люди Світу Не Платять Податки — Як Вам Теж їх Не Платити», «На Якого Диктатора Ви Схожі? Пройдіть Тест».
Майя зайшла до архіву й знайшла старе відео. Вона не мала певності, чому вирішила дістати його саме з сайту Корі — на YouTube висіли десятки варіантів. Запросто можна було піти туди, але взяти його саме з першоджерела чомусь здавалося правильним.
Хтось злив Корі Рудзинські те, що починалось як рятувальна місія. Чотирьох солдатів, трьох із яких Майя знала й любила, убили із засідки в Аль-Каїмі, неподалік від кордону Іраку та Сирії. Двоє були ще живі, однак затиснуті ворожим вогнем. Чорний позашляховик рухався до них. Майя та Шейн мчали на повній швидкості в легкому воєнному гелікоптері «Boeing МН-6 Little Bird» і почули нажахані крики про допомогу від тих двох, які вижили. Вони мали такі юні, такі до біса юні голоси, і Майя знала, що четверо мертвих звучали б так само.
Коли ціль уже потрапила в поле зору, вони чекали підтвердження, але ж тоді, коли всі вважали військове знаряддя непогрішимим, радіосигнал від Об’єднаного Командування спеціальними операціями в Аль Асаді постійно переривався. А от сигнал від двох вояків, які благали про допомогу, — ні. Майя з Шейном чекали. Обоє лаялись по радіо, вимагаючи відповіді від командування, аж тоді почули крик солдатів.
Саме тоді МН-6 Майї зняв чорний позашляховик ракетою «AGM-114 Hellfire Missile». Автівка злетіла в повітря. Піхота рушила вперед і врятувала вояків. Обоє були поранені, але ж обоє вижили.
Тоді все здавалося правильним.
Задзвонив мобільний Майї. Вона мерщій закрила браузер, наче хтось спіймав її за порнографією. На екрані висвічувалося «ФЕРНВУД». Родинний маєток Буркеттів.
— Алло?
— Майє, це Джудіт.
Мати Джо. Її син помер більше тижня тому, однак в її голосі і досі звучала важкість, наче кожне слово — це болісне і важке завдання.
— О, привіт, Джудіт.
— Хотіла дізнатись, як там ви з Лілі.
— Спасибі за турботу. Так добре, наскільки це можливо.
— Рада це чути, — сказала Джудіт. — Ще я хочу нагадати, що завтра Гізер Гавел читатиме заповіт Джо у Фернвудській Бібліотеці рівно о дев’ятій ранку.
Багатії навіть свої кімнати називали.
— Дякую, я прийду.