— Дивися, — промовила вона, — це місце, де народився наш Господь Всемогутній.
Жінка показала дитині східне місто з пласкими дахами, куполами та мінаретами. На задньому плані росло кілька пальм, а під ними відпочивали два араби та кілька верблюдів. Філіп провів долонькою по картинці, наче хотів торкнутися будинків і просторого одягу кочівників.
— Прочитай, що там написано, — попросив хлопчик.
Місіс Кері своїм безбарвним голосом прочитала текст на протилежній сторінці. Це була романтична розповідь якогось мандрівника, що у тридцяті роки VIII століття подорожував Сходом. Можливо, текст був занадто пишномовним, але він аж сочився тим захопленням, яке викликав Схід у покоління після Байрона та Шатобріана[12]. За хвилину чи дві Філіп увірвав її.
— Я хочу подивитися на інший малюнок.
Коли увійшла Мері-Енн, місіс Кері підвелася, щоби допомогти їй розстелити скатертину, а Філіп поспіхом погортав ілюстрації. Тітка Луїза ледве вмовила племінника відкласти книжку, поки вони питимуть чай. Хлопчик забув про свої відчайдушні спроби вивчити молитву напам’ять, забув про сльози. Наступного дня дощило, і він знову попросив книжку. Місіс Кері радо дала її. Розмовляючи про хлопчикове майбутнє, вони з чоловіком сподівалися, що він прийме сан, тож його цікавість до книжки, де було описано місця, освячені присутністю Ісуса, здавалася їй добрим знаком. Схоже, Філіп мав природжену схильність до релігії. Утім, через день чи два хлопчик попросив дати йому ще книжок. Містер Кері взяв його з собою до кабінету, показав полицю, на якій тримав ілюстровані видання, і вибрав книжку про Рим. Філіп жадібно схопив її. Ілюстрації стали його новою розвагою. Роздивившись кожну гравюру, він почав читати попередню і наступну сторінку, щоби дізнатися, про що ж там ідеться, і незабаром іграшки перестали цікавити хлопчика.
Пізніше він навчився сам діставати книжки з полиці, коли поруч нікого не було; і, напевно, через те, що перше враження на нього справило східне місто, найбільше хлопчика зачаровували оповіді про Левант[13]. Коли він роздивлявся мечеті та розкішні палаци, серце калатало в грудях, але одна ілюстрація з книжки про Константинополь особливо вразила Філіпову уяву. Це була «Зала тисячі колон» — так називалася візантійська водойма, про яку говорили, що вона безкрая; як оповідає легенда, біля входу на необережних завжди чекав човен, але жоден із мандрівників, який наважився поплисти на ньому в темряву, більше ніколи не повернувся назад. А Філіп уявляв, як човен пливе собі між колонами одним каналом, а потім другим і нарешті припливає до якогось дивного маєтку.
Одного дня хлопчикові пощастило і він натрапив на «Тисячу й одну ніч» у перекладі Лейна[14]. Спочатку його захопили ілюстрації, а потім він почав читати — спочатку магічні історії, а потім усі інші; і ті, що сподобалися найбільше, малий перечитував знову і знову. Більше він ні про що не міг думати. Забув про навколишній світ. За стіл його доводилося кликати двічі, а то й тричі. Несподівано для нього самого у хлопчика з’явилася найкраща на світі звичка — звичка читати: він не здогадувався, що створив для себе схованку від усіх життєвих негараздів; не знав навіть, що вигадав собі нереальний світ, який перетворить справжнє життя на щоденне джерело гірких розчарувань. Незабаром Філіп узявся за інші книжки і рано подорослішав. Побачивши, що малий знайшов собі заняття і вже не турбує їх і не галасує, дядько з тіткою більше не переймалися. У містера Кері книжок було так багато, що він не всі їх знав, а оскільки читав мало, то забував, що саме привозив із дешевої букіністичної крамнички. Часом серед проповідей, наставлянь, мандрівок, життєписів святих і отців церкви та її історії траплялися старомодні романи, які нарешті відкрив для себе Філіп: він обирав книжки за назвою і спочатку прочитав «Ланкаширських відьом»[15], а потім «Чудового Крічтона»[16] і безліч інших. Варто йому було відкрити книжку, де два самотніх мандрівники їхали верхи краєчком жахливої ущелини, хлопчик знав, що опинився в безпеці. Настало літо, і садівник, колишній моряк, зробив для Філіпа гамак і почепив його серед гілок плакучої верби. Там хлопчик лежав довгими годинами, заховавшись від усіх, хто міг навідатися до будинку вікарія, і не відриваючись читав. Час минав, настав липень, а потім серпень: щонеділі у церкві збиралася юрба чужинців, а пожертвування подекуди становили два фунти. У цю пору і священик, і місіс Кері нечасто виходили за межі садка — вони не любили незнайомі обличчя і відчували до лондонських гостей відразу. Будинок навпроти на шість тижнів винайняв джентльмен із двома синами; він відправив прислугу запитати, чи не хоче Філіп зайти і погратися з ними, але місіс Кері ввічливо відмовила. Вона боялася, що міські хлопчики зіпсують її племінника. Філіп збирався стати духовною особою, тож слід було оберігати його від нечестивого впливу. Жінці хотілося бачити в хлопчикові Самуїла в дитинстві[17].
12
Франсуа-Рене де Шатобріан — франкомовний бретонський письменник, політик і дипломат, один із засновників романтизму у франкомовній літературі. Був одним із найактивніших політиків Франції та міністром іноземних справ Франції у період реставрації Бурбонів.
14
Британський орієнталіст, мандрівник та перекладач. Відомий завдяки перекладу «Тисячі й однієї ночі», який виконав згідно з вікторіанською мораллю.
16
Комедійна п’єса Джеймса Баррі. Насправді вона була написана у 1902 році, вже після описаних тут подій. Можливо, йдеться про роман В. Г. Ейнсворта «Крічтон».
17
Самуїл — пророк і останній суддя Ізраїлю. Самуїла в дитинстві зобразив на своїй картині англійський портретист Джошуа Рейнольдс.