Філіп так здивувався, що навіть не знайшов, що сказати. У серці заворушилося якесь дивне відчуття, і Кері не знав, що це, як не щастя. Дівчина знову помішала страву в каструлі.
— Хотілося б, аби діти поквапилися й прийшли. Я й гадки не маю, куди вони подалися. Вечеря скоро буде готова.
— Може, я піду подивлюся, чи не вдасться їх знайти, — запропонував Філіп.
Яке полегшення говорити про звичні речі.
— Що ж, було б непогано. Мушу зізнатися… А ось і мама йде.
Після цих слів дівчина піднялася і рішуче подивилася на нього.
— А можна мені сьогодні ввечері, коли я повкладаю дітей спати, піти з вами на прогулянку?
— Так.
— Тоді чекайте на мене біля сходів у паркані, а я прийду, щойно звільнюся.
Філіп чекав, сидячи на східцях під зоряним небом, а по обидва боки від нього височів живопліт із уже достиглою чорницею. Від землі підіймалися духмяні пахощі, а повітря було м’яким і нерухомим. Серце налякано билося. Філіп не міг зрозуміти нічого з того, що з ним відбулося. Пристрасть асоціювалася у нього з криками, слізьми та гарячкою, а у Саллі не було нічого схожого. Однак Кері не здатен був збагнути, що, крім пристрасті, змогло змусити її віддатися йому. Він не здивувався б, якби Саллі закохалася у свого кузена. Пітер Ґенн був високий, худорлявий, стрункий, із обпаленим сонцем обличчям і легкою розмашистою ходою. Філіпа дивувало, що саме Саллі знайшла у ньому. Він не знав, чи відчуває до Саллі те, що вважав справжнім коханням. То й що? Філіп був переконаний у її чистоті. Його охопила слабенька підозра, що на дівчину вплинуло багато чого; вона піддалася, хай навіть несвідомо, сп’янівши від повітря, хмелю, ночі та здорового потягу справжньої жінки, від ніжності, що лилася через край та прив’язаності, в якій було щось материнське і щось сестринське. Саллі віддала йому все, що мала, бо її серце сповнилося любов’ю.
Керрі почув на доріжці кроки, і з темряви з’явилася постать.
— Саллі, — пробурмотів він.
Дівчина зупинилася і підійшла до східців; повітря сповнилося солодкими й чистими сільськими пахощами. Здавалося, вона принесла з собою аромат свіжоскошеного сіна, запах стиглого хмелю і свіжість молодої трави. Її м’які повні вуста притиснулися до його власних, а приємне на дотик сильне тіло було таким міцним у його обіймах.
— Молоко і мед, — сказав Філіп. — Ви як молоко і мед.
Він змусив дівчину заплющити очі і по черзі поцілував її повіки. Міцна м’язиста рука Саллі була оголена до ліктя. Філіп торкнувся до неї долонею і подивувався її красі; вона сяяла в темряві; шкіра Саллі була вражаюче світлою та прозорою, мов на полотнах Рубенса, і з одного боку вкривалася коротеньким золотавим волоссям. Це була рука саксонської богині, і ніхто зі смертних не мав такої вишуканої невибагливої природності. Філіп подумав про двір заміського будиночка і чарівні квіти, що буяють у серцях усіх людей, про рожеву алтею і червону та білу троянди, які називають Йорками та Ланкастерами, про дамаську чорнушку, турецьку гвоздику, жимолость, сокирки та камнеломку тіньову.
— Як ви можете любити мене? — запитав він. — Я непримітний, пересічний, потворний каліка.
Дівчина взяла його обличчя обома долонями і поцілувала в губи.
— Ви просто дурник, ось ви хто, — відповіла вона.
121
Коли хміль зібрали, Філіп дізнався, що отримав місце помічника лікаря в шпиталі Святого Луки, і в супроводі родини Ательні повернувся до Лондона. Тім він винайняв у Вестмінстері скромне помешкання і на початку жовтня вийшов на роботу. Вона виявилася цікавою й різноманітною, Кері щодня вивчав щось нове, почувався важливою людиною та часто бачився з Саллі. Життя здавалося надзвичайно приємним. У дні, коли не потрібно було навідуватися до пацієнтів додому, Філіп звільнявся близько шостої та йшов до крамниці, де працювала Саллі, щоб зустріти дівчину з роботи. Навпроти, біля службового виходу, або трохи далі, на розі, юрмилося кілька молодиків, а дівчата, виходячи парами чи невеличкими групками, впізнавали Кері, хихотіли та підштовхували одна одну ліктями. Саллі у простій чорній сукні анітрохи не нагадувала ту сільську дівчину, що пліч-о-пліч із ним збирала хміль. Із крамниці вона виходила швидко, але, помітивши Філіпа, сповільнювала крок і безтурботно усміхалася. Разом вони минали галасливі вулиці, і Філіп розповідав дівчині про роботу в шпиталі, а вона йому — чим займалася сьогодні в крамниці. Незабаром Кері запам’ятав імена її співробітниць. Виявилося, що Саллі має стримане, але уїдливе почуття гумору. Вона обговорювала дівчат та чоловіків, що минали повз них, і його зачудовувала її несподівана жартівлива влучність. Дівчина розмовляла особливим, надзвичайно серйозним тоном, наче в її словах узагалі не було нічого смішного, але її спостережливі зауваження змушували Філіпа радісно реготати. Саллі кидала на нього швидкі погляди, і її усміхнені очі підказували, що дівчина чудово знає про свою дотепність. Зустрічаючись, вони потискали руки і прощалися так само офіційно. Якось Кері запросив дівчину до себе на чай, але вона відмовилася: