Пізніше, коли вони ненадовго посідали у вітальні на жорсткі стільці із зеленого оксамиту, фройляйн Анна поцікавилася у Філіпа, чи не хоче він піти з ними на прогулянку.
Хлопець прийняв запрошення. Їх зібралася ціла компанія: дві доньки фрау професорші, двоє інших дівчат, один із американських студентів та Філіп. Він ішов поруч із Анною та фройляйн Гедвіґою і трохи хвилювався. Раніше йому не доводилося знайомитися з дівчатами. У Блекстейблі жили лише доньки фермерів та місцевих крамарів. Він знав, як їх звуть і як дівчата виглядають, але був сором’язливий і гадав, що вони глузують із його фізичної вади, тому радо погоджувався з вікарієм і тіткою, які через своє високе становище відмежовувалися від фермерів. У лікаря теж було дві доньки, але обидві значно старші за Філіпа — вони повиходили заміж за батькових асистентів, коли Кері ще був дитиною. Хлопці у школі знали кількох дівчат (які були швидше зухвалими, ніж благопристойними) і завдяки нестримній чоловічій фантазії розповідали огидні історії, вихваляючись інтрижками з кожною із них, а Філіп приховав жах, яким його сповнювали ці історії, під маскою зарозумілого презирства. Його уява і прочитані книжки надихали схильністю до байронівських манер; тож Кері розривався між хворобливою сором’язливістю та переконаністю, що слід бути галантним. Зараз він відчував, що мусить поводитися жваво й чарівно, але голова здавалася порожньою і він ніяк не міг придумати, що б такого сказати. Фройляйн Анна, донька професорші, відчувала обов’язок господині будинку і весь час зверталася до нього, але інші говорили мало. Анна частенько глипала на хлопця своїми сяючими очима і бентежила його гучним сміхом. Філіп відчував, що здається їй справжнім диваком. Вони гуляли схилом пагорба, порослим соснами, і хлопець радісно вдихав їхній аромат. День був теплий та безхмарний. Нарешті компанія опинилася на підвищенні, з якого всі побачили, як під сонячними променями простягається долина Рейну. Перед ними розкинулися та переливалися золотими вогнями безкраї землі, віддалік виднілися міста і вигиналася срібляста смужка річки. У тому куточку Кенту, де виріс Філіп, просторі землі — справжня рідкість, море пропонує окові лише безкінечний обрій, тож неосяжна відстань, яку хлопець побачив зараз, сповнила його дивним та невимовним захватом. Здавалося, наче в нього виросли крила. Сам цього не розуміючи, він уперше дізнався, які чисті, нічим не затьмарені, незнайомі почуття викликає краса. Вони втрьох сіли на лавку (всі інші вже пішли), і поки дівчата базікали німецькою, Філіп, не зважаючи на їхню присутність, насолоджувався побаченим.
— Богом присягаюся, я щасливий, — мимохіть пробурмотів він собі під ніс.
23
Час від часу Філіп думав про Королівську школу в Теркенбері та посміювався, пригадуючи, що саме там роблять у цей момент. Часом йому снилося, що він досі там, і, прокидаючись, хлопець відчував неабияке полегшення від того, що опинився у своїй невеличкій кімнатці у башточці. З ліжка він бачив, як висять у синьому небі огрядні купчасті хмари. Філіп насолоджувався своєю свободою. Він міг лягати, коли хотів, і вставати, коли заманеться. Поруч не було нікого, хто наказував би йому щось. Кері вразило, що більше не потрібно брехати.
Вони домовилися, що професор Ерлін вчитиме його латини та німецької, щодня приходитиме француз, який даватиме йому уроки французької, а на роль вчителя математики фрау професорша порадила одного англійця, котрий саме здобував в університеті філологічну освіту. Його звали Вортон. Філіп щоранку ходив до нього на заняття. Чоловік жив у кімнатці на горішньому поверсі занедбаного будинку. Тут було брудно, неприбрано і задушливо тхнуло всім чим завгодно. Зазвичай, коли о десятій приходив Філіп, учитель ще лежав у ліжку і вистрибував із нього, натягаючи масний халат і повстяні капці, а потім, розповідаючи урок, їв свій невибагливий сніданок. Вортон був товстим від надмірного споживання пива, коротуном з густими вусами і довгим нерозчесаним волоссям. Він прожив у Німеччині п’ять років і став справжнім тевтонцем. Про здобуття ступеня в Кембриджі Вортон розповідав презирливо, а коли заводив мову про повернення після закінчення аспірантури в Гейдельберзі до Англії, де на нього чекала педагогічна кар’єра, у голосі чувся справжній жах. Він обожнював життя студентів німецьких університетів, сповнене свободи та радісного панібратства. Вортон був членом Burschenschaft[36] і обіцяв відвести Філіпа до Kneipe[37]. Бідний англієць не приховував, що уроки, які він давав Філіпу, забезпечували його м’ясом на обід замість хліба з сиром. Часом після бурхливої ночі він так страждав від головного болю, що не міг навіть випити каву і страшенно мучився, проводячи урок. На такий випадок Вортон завжди приберігав під ліжком кілька пляшечок пива — одна така пляшка і люлька допомагали йому нести свій життєвий тягар.