— Ти йшов пішки, Вільяме? — запитала вона мало не докірливо, цілуючи чоловіка.
— Я про це не подумав, — озвався він, глипнувши на племінника.
— Тобі не було боляче йти, Філіпе, правда ж? — перепитала в дитини тітка.
— Ні. Я завжди ходжу.
Ця розмова трохи його здивувала. Тітка Луїза запросила хлопчика всередину, і вони зайшли до передпокою, де на червоних і жовтих кахлях чергувалися грецькі хрести і Божі ягнятка. Нагору звідси вели масивні сходи з полірованої сосни з якимось особливим запахом. Їхня поява тут була щасливим збігом — коли для церкви робили нові лавиці, залишилося достатньо дерева. Бильця прикрашали емблеми чотирьох євангелістів.
— Я подумала, що у подорожі ви змерзнете, і розклала вогонь у грубці, — повідомила місіс Кері.
У передпокої стояла велика чорна грубка, якою користувалися лише за найгіршої погоди і коли хворів вікарій. Коли застуджувалася місіс Кері, грубку не палили — вугілля було дорогим, та й покоївка Мері-Енн не любила розпалювати по всіх усюдах вогонь. Якщо вони хочуть розкладати вогонь у кожній кімнаті, нехай наймають іще одну дівчину. Узимку містер і місіс Кері здебільшого жили у їдальні, тому одну грубку все ж гріли, а влітку перемагала звичка, тож вітальнею користувався лише містер Кері, коли лягав там по обіді подрімати. Однак щосуботи йому запалювали вогонь у кабінеті, аби вікарій міг написати недільну проповідь.
Тітка Луїза відвела Філіпа нагору і показала йому крихітну спальню, з якої відкривався краєвид на дорогу. Простісінько перед вікном росло велетенське дерево; тепер хлопчик його пригадав, адже гілки росли так низько, що на нього можна було вилізти.
— Маленька кімнатка для маленького хлопчика, — пояснила місіс Кері. — Ти ж не боятимешся спати один?
— А-а-а, ні.
Минулого разу Філіп приїжджав до будинку вікарія з нянькою, і місіс Кері ним майже не займалася. Тепер вона дивилася на дитину трохи невпевнено.
— Ти вмієш мити руки чи мені допомогти тобі?
— Я вмію митися самостійно, — впевнено відповів хлопчик.
— Гаразд, я перевірю їх, коли ти спустишся пити чай, — попередила тітка Луїза.
Про дітей жінка нічого не знала. Коли було вирішено, що Філіп житиме у Блекстейблі, вона довго розмірковувала, як із ним поводитися; місіс Кері палко бажала впоратися зі своїми обов’язками. Утім, тепер, коли хлопчик був тут, вона виявила, що побоюється його так само, як він її. Жінка сподівалася, що Філіп не буде неслухняним і грубим, адже її чоловік не любив неслухняних і грубих хлопчиків. Вибачившись, тітка Луїза залишила малого на самоті, але вже за мить повернулася і постукала в двері. Не заходячи всередину, вона запитала, чи зможе Філіп самостійно налити собі воду, а потім спустилася вниз і подзвонила в дзвіночок, наказуючи служниці подавати чай.
На двох стінах просторої їдальні з вдалими пропорціями були вікна, завішані важкими завісами з червоного репсу[3]; посередині стояв великий стіл, а біля однієї стіни — масивний буфет із червоного дерева з дзеркалом. У кутку стояла фісгармонія, а з обох боків від каміна вишикувалися два крісла з тисненої шкіри, на спинці кожного лежала серветочка. Крісло з підлокітниками називалося «чоловік», а без них — «дружина». Місіс Кері ніколи не сиділа у кріслі: вона казала, що віддає перевагу не надто зручному стільцю; жінка завжди мала багато роботи, а з крісла з ручками їй, можливо, не захотілось би вставати.
Коли Філіп увійшов, містер Кері розпалював вогонь, він показав племіннику дві коцюби. Одна з них була велика, яскрава, відполірована і зовсім новенька — її звали Вікарій; а другу — меншу, котра вже не раз побувала у вогні, — Дячок.
— Чого ми чекаємо? — поцікавився містер Кері.
— Я наказала Мері-Енн зварити тобі яйце. Подумала, що ти зголоднів у дорозі.
Місіс Кері вважала подорожі з Лондона до Блекстейбла надзвичайно виснажливими. Сама вона рідко подорожувала: священик заробляв лише три сотні на рік, тож, якщо її чоловіку хотілося відпочити, грошей на двох не вистачало, і їхав тільки він. Містер Кері був великим прихильником церковних конгресів, і зазвичай йому вдавалося раз на рік з’їздити до Лондона; одного разу він побував у Парижі на виставці, а два чи три рази навіть був у Швейцарії. Мері-Енн принесла яйце, і всі сіли за стіл. Стілець виявився занадто низьким для Філіпа, і якусь мить ані містер Кері, ані його дружина не знали, що робити.