— Клятий янкі!
Це все вирішувало. Хіба ж не досконала відповідь на аргумент, який здавався незаперечним?
Попри те що у невеличкій Віксовій кімнаті дискусії починалися з будь-яких тем, кінець кінцем усе завершувалося обговоренням релігії: студент-теолог цікавився цими питаннями з професійної точки зору, а Гейворд радів будь-якій темі, де не потрібно було знати конкретні факти — коли мірилом слугують почуття, можна начхати на логіку, а якщо з логікою ви не дружите, виходить дуже вдало. Юнакові складно було пояснити Філіпу свої релігійні погляди, не виливаючи на товариша цілий потік слів, однак було зрозуміло (і це збігалося з Філіповими уявленнями про природний стан справ), що його виховали в класичних релігійних традиціях. Щоправда, Гейворд досі симпатизував римо-католицтву, хоча від наміру змінити конфесію вже відмовився. Він міг чимало сказати, вихваляючи католицьку церкву, і весь час порівнював її пишні церемонії з простими англіканськими службами. Юнак дав Філіпу «Апологію» Ньюмена, і той прочитав її до останньої сторінки, хоча книжка й здалася йому неймовірно нудною.
— Читайте її заради стилю, а не заради змісту, — наставляв його Гейворд.
Він захоплено розпинався про музику ораторіанців[72] і висловлював чудові припущення з приводу зв’язку між пахощами ладану та побожністю. Вікс слухав усе це із застиглою посмішкою.
— Гадаєте, те, що Джон Генрі Ньюмен гарно писав англійською, а кардинал Меннінґ[73] мав колоритну зовнішність, доводить правоту католицької церкви?
Гейворд натякнув, що пережив чимало душевних мук. Цілий рік він блукав у темряві. Він розчесав пальцями своє хвилясте світле волосся і повідомив, що не погодився б знову пережити такі душевні муки навіть за п’ятсот фунтів. На щастя, врешті-решт він знайшов спокій.
— І у що саме ви вірите? — поцікавився Філіп, котрого ніколи не задовольняли його туманні твердження.
— Я вірю у Цілісність, Добро і Красу. — Англієць вклав у ці слова всю душу, а розслаблені довгі руки та ноги і гордо посаджена голова надали йому надзвичайно привабливого вигляду.
— Ви б саме так описали свою релігію під час перепису населення? — м’яко поцікавився Вікс.
— Ненавиджу точні визначення: вони такі потворні, такі очевидні. Якщо ваша ласка, я сказав би, що дотримуюся релігії герцога Веллінгтона[74] і містера Ґладстона[75].
— Але це і є англіканська церква, — здивувався Філіп.
— Ох, мудрий юначе, — заперечив Гейворд із усмішкою, яка змусила Кері почервоніти: хлопцеві здалося, наче він повівся вульгарно, висловивши витончену думку інших такими простими словами, — я належу до англіканської церкви. Однак я люблю золото й шовк, у які вдягаються римські священики, і целібат, і сповідальню, і чистилище; у темряві італійського собору, таємничого і сповненого ароматами ладану, я щиро вірю у диво, створене месою. У Венеції я бачив одну жінку-рибалку, вона босоніж увійшла до храму, поклала кошик із рибою біля себе, впала на коліна і молилася Мадонні; і я відчув, що її віра справжня — і молився, і вірив разом із нею. Утім, так само я вірю в Афродіту й Аполлона і величного бога Пана.
У нього був чарівний голос, і він підбирав слова, майже ритмічно наспівуючи їх. Гейворд радо продовжив би далі, але Вікс відкоркував другу пляшку пива.
— Дозвольте налити вам трохи.
Англієць звернувся до Філіпа з тією легкою зверхністю, яка так вражала молодь:
— Тепер ви задоволені? — поцікавився він.
Дещо збентежений Філіп запевнив, що так і є.
— А я засмучений, що ви не додали ще й трохи буддизму, — втрутився Вікс. — Зізнаюся, я сам іноді відчуваю симпатію до Магомета, шкода, що ви забули про нього.
Гейворд розреготався, адже був того вечора в гарному настрої, а власні слова ще звучали в його вухах приємною луною. Юнак осушив свій келих.
— Я не чекав, що ви зрозумієте мене, — відповів він. — Ваш холоднокровний американський розум схильний усе критикувати. Емерсон[76] і всіляке таке. Та що таке критика? Критика — це здебільшого руйнівна стихія; руйнувати може кожен, але не кожен може будувати. Ви педант, мій любий друже. Важливо створювати: я — творець, я — поет.
Вікс кинув на нього погляд, який здавався похмурим, та все ж супроводжувався сліпучою усмішкою.
72
Католицька конгрегація, що виникла у 1558 році в Римі з ініціативи св. Філіпо Нері. Серед її учасників були духовні особи, які не складали чернечих обітниць.
73
Англійський кардинал. З 1833 року був англіканським священиком, а у 1851 році прийняв католицтво.
74
Герцог Веллінгтон — спадковий титул у Великій Британії. Першим носієм титулу був Артур Веллслі, перший герцог Веллінгтон (1769–1852), відомий військовий і політичний діяч ірландського походження.