— Гадаю, якщо ви не заперечуєте проти таких слів, що ви трохи сп’яніли.
— Хіба так трохи, що про це навіть не слід згадувати, — весело погодився англієць. — Цього недостатньо, щоби вам вдалося перемогти мене в суперечці. Але не зупиняймося: я відкрив вам свою душу, тепер ваша черга розповісти нам про свою віру.
Вікс нахилив голову набік і став схожим на горобчика на жердинці.
— Уже багато років я намагаюся збагнути це. Гадаю, я уніат.
— Але вони сектанти, — здивувався Філіп.
Він не зрозумів, чому обидва його співрозмовники розреготалися — Гейворд громоподібно, а Вікс кумедно фиркаючи.
— А в Англії сектанти не можуть бути джентльменами, чи не так? — поцікавився Вікс.
— Ну, якщо вас цікавить моя думка, так і є, — дещо різкувато кинув Кері.
Він ненавидів, коли з нього сміялися, а чоловіки засміялися знову.
— Чи не розповісте мені, хто такий джентльмен? — попросив американець.
— Ох, навіть не знаю. Це й так усім відомо.
— А ви — джентльмен?
Філіп ніколи в цьому не сумнівався, але знав, що не личить самому так себе називати.
— Якщо хтось каже вам, наче він джентльмен, можете закладатися, що це не так, — кинув він у відповідь.
— А я джентльмен?
Схильність до правди заважала Кері відповісти на це запитання, але він був ввічливим від природи.
— Ох, це зовсім інша річ, — озвався він. — Ви ж американець, чи не так?
— Отже, ми виявили, що джентльменами можуть бути лише англійці? — серйозно поцікавився Вікс.
Кері йому не заперечив.
— А можете назвати мені ще якісь відмінні риси джентльменів? — не вгавав американець.
Філіп почервонів, але почав гніватися і не думав про те, що виставляє себе на посміховисько.
— Чимало. — Він пригадав, як дядько казав, що для того, щоб стати джентльменом, потрібно три покоління. Це була його улюблена приказка разом із «горбатого могила виправить». — Перш за все це син джентльмена, який закінчив приватну школу, а потім Оксфорд чи Кембридж.
— Гадаю, Единбурзький університет не рахується? — втрутився Вікс.
— А ще він розмовляє англійською як джентльмен, носить відповідний одяг і завжди знає, чи джентльмен його співрозмовник.
Що більше Філіп говорив, то менш переконливими здавалися йому власні слова, але так воно й було: він буквально так і вважав, і так само вважали всі, кого йому довелося знати.
— Тепер мені зрозуміло, що я не джентльмен, — підсумував Вікс. — У такому разі не розумію, чому вас так здивувало те, що я сектант.
— Я не дуже розумію, хто такі уніати, — зізнався Філіп.
Вікс знову дивним чином нахилив голову набік: здавалося він ось-ось зацвірінькає.
— Уніат чесно не вірить майже в усе, у що вірять інші, зате надзвичайно палко вірить сам не знає в що.
— Не розумію, навіщо ви з мене кепкуєте, — сказав Філіп. — Я справді хотів дізнатися.
— Мій любий друже, я не кепкую з вас. Знадобилися роки терплячої праці і завзятих досліджень, що добряче попсували мені нерви, перш ніж я дійшов до цього визначення.
Коли Філіп із Гейвордом підвелися, Вікс простягнув Кері невеличку книжку в паперовій обкладинці.
— Гадаю, тепер ви вже досить добре розумієте французьку. Мені цікаво, чи зачарує вас ця книжка.
Філіп подякував і, взявши подарунок, подивився на обкладинку. Це було «Життя Ісуса», написане Ренаном[77].
28
Ані Гейворд, ані Вікс не здогадувалися, що пізніше Філіп активно прокручував у голові розмови, за якими минав вільний вечір. Йому ніколи раніше не спадало на думку, що на релігійні теми теж можна вести дискусії. Для нього релігією була англіканська церква, і недотримання її догматів було ознакою слабкої волі, котра обов’язково підлягала покаранню — у цьому світі або в іншому. Щодо покарання невіруючих хлопець, щоправда, трохи сумнівався. Можливо, милосердний суддя, кинувши у пекельне полум’я язичників — магометан, буддистів та решту, — пожаліє сектантів і римо-католиків (утім, якого приниження завдасть їм усвідомлення своїх помилок!), а ще, напевно, Всевишній змилостивиться над тими, хто не мав можливості дізнатися істину, — це було досить розсудливо, попри те що завдяки активним діям Місіонерської церкви таких залишилося небагато. Однак на тих, хто мав нагоду і не скористався нею (а до цієї категорії, вочевидь, належали римо-католики і сектанти), вже чекало жорстоке покарання. Єретики, безсумнівно, опинилися в ризикованому становищі. Можливо, Філіпа вчили не так багатослівно, але його переконали, що єдину надію на вічне блаженство мають лише члени англіканської церкви.
77
Жозеф Ернест Ренан — французький експерт зі стародавніх мов і цивілізацій Близького Сходу, письменник і філософ.