На щастя, Гейвордові листи приходили нечасто, і в перервах між ними Філіп працьовито повертався до життя. Він вступив до університету й відвідував декілька лекційних курсів. Тієї зими Куно Фішер[86] знаходився у зеніті слави і читав геніальні лекції з творчості Шопенгауера[87]. Це стало Філіповим вступом до філософії. Хлопець мав практичний розум, і абстракції спантеличували його; але раптом виявилося, що у метафізичних обговореннях є щось захопливе; від них перехоплювало подих, наче ти спостерігав за виступом танцюриста на линві, який демонструє небезпечні трюки над прірвою, — це надзвичайно збуджувало. Філософський песимізм захопив його молоду свідомість, і Філіп повірив, що світ, у який він збирався увійти, — місце, сповнене безжальної скорботи і темряви. Однак бажання увійти в нього нікуди не зникло; і коли місіс Кері, наче секретар опікуна, написала йому, що час повертатися до Англії, Філіп поставився до цього з ентузіазмом. Йому слід було негайно вирішити, що він збирається робити далі. Якщо він поїде з Гейдельберга наприкінці липня, у серпні вони зможуть обговорити його справи — це буде вдалий час, аби організувати все необхідне.
Дату від’їзду вже було призначено, і місіс Кері написала йому знову. Вона нагадала племінникові про міс Вілкінсон, завдяки чиїй доброті він потрапив до будинку фрау Ерлін у Гейдельберзі, і повідомила, що жінка збирається кілька тижнів погостювати у них у Блекстейблі. У такий-то день вона відпливатиме з Флашинга, і якщо він вирушить у той самий час, то допоможе їй, і вони приїдуть до Блекстейбла разом. Філіпова сором’язливість одразу ж змусила його написати, що він зможе виїхати лише за день чи два після міс Вілкінсон. Він уявляв собі, як шукає її, як незручно буде підійти і запитати, вона це чи ні (а помилково звернувшись до іншої жінки, можна було легко почути образи в свій бік), а як важко було вирішити, що робити у потязі — розмовляти з нею чи не зважати і читати книжку.
Урешті-решт, Філіп поїхав із Гейдельберга. Останні три місяці він думав лише про майбутнє, тож не сумував, покидаючи місто. Хлопець так і не зрозумів, що був там щасливим. Фройляйн Анна подарувала йому примірник «Der Trompeter von Säckingen»[88], а він віддячив їй томом Вільяма Морріса[89]. Вони обидва були мудрими людьми, тож ніколи так і не прочитали подарованих одне одному книжок.
32
Побачивши дядька і тітку, Філіп здивувався. Раніше він ніколи не помічав, що вони вже в поважному віці. Вікарій зустрів племінника зі звичною, але не ворожою байдужістю. Чоловік трохи погладшав, трохи полисів і трохи посивів. Філіп побачив, який він жалюгідний зі своїм невиразним і самозакоханим обличчям. Тітка Луїза обняла хлопця зі сльозами радості на щоках. Філіп розчулився і знітився, він і не підозрював, як сильно ця жінка любить його.
— Ох, Філіпе, час без тебе тягнувся так повільно, — плакала вона, погладжуючи племінникові руки і зазираючи йому в обличчя радісними очима.
— Ти так виріс. Тепер ти справжній чоловік.
Над верхньою губою у Філіпа з’явилися тоненькі вусики. Він придбав бритву і весь час із надзвичайною обачністю голив своє гладеньке підборіддя.
— Без тебе нам було так самотньо, — вела далі тітка Луїза, а потім сором’язливо додала тихеньким уривчастим голосом: — Ти радий повернутися додому, чи не так?
— Ще й як.
Вона була такою худенькою, що здавалася майже прозорою; руки, якими жінка обняла хлопця за шию, були тендітними, як кісточки курчати, а обличчя — ох! — вкрилося зморшками. Сиві кучері, які вона досі зачісувала за модою своєї юності, мали якийсь дивний і жалюгідний вигляд, а маленьке висохле тіло нагадувало осінній листочок — можна було відчути, як його ось-ось віднесе перший-ліпший різкий вітер. Філіп зрозумів, що дядько з тіткою вже прожили своє життя: це було двійко маленьких мовчазних людей, вони належали до минулого покоління й терпляче й тупо чекали на смерть; а він сам, бадьорий і юний, прагнув нових вражень та пригод і жахався, дивлячись на цей занепад. Ці двоє нічого не зробили, і після їхньої смерті здаватиметься, що їх узагалі ніколи не було. Філіп відчув щире співчуття до тітки Луїзи і раптом зрозумів, що любить її за те, що вона любить його.
89
Англійський художник, письменник, теоретик мистецтва, засновник руху «Мистецтво і ремесло», соціаліст.