На порозі хати баби Варки у Вишгороді стала Аліна Колосовська. Отак, як уже багато-пребагато років стоїть на бульварі Шевченка відомий пам'ятник.
— Полю! Ку-ку! Кинула все: Америку, свого другого чоловіка, роботу прес-сек-ретаря в посольстві; купила квартиру в Києві і, як бачиш, я тут, — виклала на одному подиху.
— Оце так комедія. А комедія без сміху, однаково, що весілля без музики, — зреагувала я і пригорнулася до подруги.
Ми пробалакали цілу ніч, а паузи заповнювали піснею:
— Пам'ятаєш, Алю, як ми на конкурсі художньої самодіяльності її виспівували. А коли ведучий оголосив: "Українська народна пісня "Над річкою", у залі озвався голос нашого однокурсника Володі Житника: — А слова до цієї пісні написав український поет і прозаїк Спиридон Черка-сенко.
— О. то був розумака! До речі, де він тепер?
— Світило в Києвомогилянці. Відомий поет.
— Воно й логічно. Не цінували ми своїх одокурсників, тюті, — додала скрушно Колосовська.
Під ранок заснули знеможені. Добре, що була якраз неділя, не треба нікуди поспішати, можна робити все, що заманеться, навіть дурниці. І я таку дурницю устругнула.
— А ти знаєш, я працюю в одному інституті разом із Садиковим. Він — наукова знаменитість, національна гордість. І не постарівся, — вибовкала я Аліні.
— Слухай, Полю, мене уважно. Завтра поцікавишся, чи немає у вас вакансій. Я взагалі-то зараз більше схильна до роботи в медіа, але перекладачем можу бути. Власне до вас я навіть прибиральницею погодилася б піти.
— Навіщо це тобі, Алю?
— Я хочу...
Пишуть, що Бальзак не розлучався з чорною кавою ні вдень, ні вночі і полюбляв тримати босі ноги на кам'яній підлозі. Аліна Колосовська і досі не розлучилася з постулатом, що красуням усе дозволено.
процитувала Поліна подумки колишнього однокурсника Володі Гайдая. А другого дні вранці вже була в кабінеті директора.
— Гаразд. Фахівці з англійської нам потрібні. У бюро перекладів є вакансія. Ми візьмемо, як ви сказали, професіонала.
Оце і все. Жоден м'яз на обличчі азіята Садикова не стріпнувся. " Авжеж! Любить і досі".
Зайве казати, як це мене засмутило. Проте здоровий глузд, слава Богу, був сильніший. "Тютьо! Та хіба це можна порівняти з чорнобильським вибухом або смертю баби Варки?! Людина має голову не для того, щоб раз у раз обертати її назад. А щоб думати і йти вперед. Отож, попри всі негаразди й напасті, вперед, Поліно Олександрівно! "
Тільки жінка, що потрапляла в таку халепу, могла б мені поспівчувати. Як це не просто за таких обставин "іти вперед".
Через три дні за наказом директора Ко-лосовську було зараховано перекладачем у бюро перекладів Інституту геології. Тиждень усе було спокійно. А потім таке почалося! Зі страдницьким виразом обличчя Колосовська раз у раз забігала до мене в кімнату в робочий час і тягла в коридор виливати душу.
— Це жах, Поліно! Я тобі зараз таке розповім... Виявляється, у Садикова роман з інститутською прибиральницею! А до того ж, коли він був у Криму в експедиції, то за сім кілометрів ходив до якоїсь доярки...
Мені так і свербіло сказати: "А яке тобі, власне, до того діло після всього, що поміж вами сталося?" Але Колосовська моя студентська подруга. І, хоча врода її вже потроху прив'ядала, вона все ще була дуже гарна.
— Алю, невже ти здатна повірити таким дешевим пліткам? Спитай у серйозних людей в Інституті, вони тобі скажуть, з яким самозабуттям віддається він своїй науковій роботі, що разом з керуванням Інститутом не залишає й крихти часу для якихось дурниць. А за сім кілометрів, мені розповідали, він ходив по парне молоко, Бо недужий був, сильно кашляв.
— Ну, гаразд, а чого він мене жодного разу не запросив до свого кабінету?! Розумієш, зіткнулися віч-на-віч у коридорі, а він, наче мужику, поклав мені руку на плече і каже: "Як жилося-булося, Аліно Володимирівно?" Таке нахабство. Наче між нами нічого не було.
Я заспокоювала Аліну, як могла. Та вона щодалі більше маячила не в кімнаті з елітною табличкою "Бюро перекладів", а в науковій частині, де я сиджу.
— Учора, віриш, приходить до бюро Садиков, кладе мені на стіл журнал і каже: "На завтра приготуйте, так би мовити, власне, перекладіть оці дві статті". — Уявляєш? Дві статті з його портретом і претензійною назвою: "Нове в геології. Україна". Ти ж знаєш, ця термінологія і все таке інше. Я цілу ніч працювала, щоб догодити, щоб оцінив мою ерудицію. А він зайшов, забрав, чемно подякував, навіть не поглянувши у мій бік. І шоколадки не подарував...