— А навіщо тобі це?
— Полю, мені всі дарують.
— Та не побивайся ти так. Адже ти сама знехтувала його свого часу. Навіщо це тобі зараз?!
— Поліно, ти таки тютя. Це вже принцип. Тобі цього не зрозуміти. До речі, ти хоч раз в житті цілувалася з чоловіком?
— Раз цілувалася.
— Це мало. Треба ще й переспати...
Нас перервала прибиральниця:
— Курити до вбиральні! Я вам уже не вперше кажу.
Удома я стала перебирати нашу розмову та поведінку Садикова і, хай мені пробачить моя студентська подруга Аліна Ко-лосовська, в душі у мене нараз зажевріла маленька, ні, зовсім малесенька, чи то мрія, чи то надія. А щоб вона мене не дуже спокушала, я пішла на бабину грядку поколупатися в землі. Це мене завжди повертало до рівноваги.
До кінця місяця в інституті було спокійно. Садиков полетів на симпозіум до Сполучених Штатів, а ми надолужували прогаяне, позбувалися службових боргів перед літніми відпустками.
— Поліно, у мене манаття до біса набралося. Я оце дещо тобі принесла. А то ти все в одному та одному.
— Е ні, подруго, ти чогось іншого прийшла.
— Ну, прийшла. Прийшла сказати, що я нашого директора на шматочки поріжу або отрую! Жартую. Не бійся.
— Погані жарти.
— А чого ти, Полю, захищаєш його? Га?
— Просто я об'єктивна.
— Слухай, об'єктивна. А краще читай сама. Хоча ти не знаєш англійської. Ну, я тобі прочитаю. Заголовок: "Наші жінки не гірші за українських". І фотка доктора Садикова і якоїсь хвойди зі Штатів.
— Та ти дочитай статтю до кінця. Це, мабуть, науковий партнер, а не хвойда.
— Яка різниця. Я йому таке влаштую. Я сама зараз піду до нього.
Колосовська була у нестямі й розпачу.
Я знову, як могла, заспокоювала. Намовляла не робити дурниць. А сама подумки шпетила себе: "І навіщо я її сюди привела, на свою і на її біду? Садикову вона з усього видно, стала байдужа. З жінками, яких люблять, — згадувала я їхню першу зустріч в інституті, — по-панібратському не вітаються".
Раптом у поведінці Колосовської відбулися зміни. Вона наче охолола. Трималася стримано, розмовляла чемно, не допікала дурними запитаннями. Щось мало статися...
І сталося! Садиков викликав мене по телефону до свого кабінету і сказав. Спокійно, майже по-науковому:
— Я вас запрошую.
— Куди?
— Вийти за мене заміж.
— Навіщо це вам?
— А ви подумайте. Якщо згодні — приходьте завтра до мене в кабінет.
Так не буває. Це, мабуть, на зло Коло-совській. Біжу раніше з роботи і відразу до сусідки, "досвідченої жінки".
— Ще й як буває, голубонько! Згорів ото чоловік, як волав під балконом. От тобі й усе. Це ваша доля, голубонько.
Ледве дочекалася ранку. Рівно о дев'ятій — до кабінету. Думала, першою буду. Садиков випередив.
— Подумали? Погоджуєтесь?
— Погоджуюся.
— Я старший за вас.
— Не набагато.
— Мене не люблять жінки за камінці і безлад у помешканні.
— Погоджуюся.
— Зі страв умію готувати тільки пшоняну кашу.
— Погоджуюся.
— Вживаю тільки дорогий англійський чай.
— Погоджуюся.
— Коли так, то завтра запишемося у ЗАГСі.
— Ви мене зовсім не знаєте.
— Знаю.
— А як же з коханням? Чи воно необов'язкове?
— Полюню! Невже ви ніколи не помічали мого погляду у ваші очі. Навіть тоді, коли я цілувався під гуртожитком з Коло-совською?!
— Яка жінка такого не помітить!
— Отож, до завтра...
Вихована на книжковому досвіді, вкотре звертаюся до художньої літератури: "Людина щаслива буває тільки на Таїті. Таїтяни живуть на початку світу, а європейці на кінці його", — писав Віктор Домонтович. Я ніколи не була на Таїті і навряд чи доведеться колись побувати. Але тоді в кабінеті директора Інституту геології Василя Садикова я почувалася так, наче живу на початку світу.
Наше одруження примирило всіх. Я безмежно раділа, що очі Колосовської не виказували тепер ані розпачу, ані злості. Незабаром Аліна подала заяву про звільнення. Наостанок сказала:
— Ти, Полю, не тютя! Ти молодець!
А Садиков процитував мені нашу начитану Зою, що виводила нас із кризи після розриву з геологами:
''При першому коханні чоловіки переконані, що воно й останнє. А при останньому — що воно перше".
А життя — то величезний клубок вовни. Уявіть собі, що ви розплутуєте його. Якщо терпеливо і врівноважено розплутувати, не порвеш жодної нитки, а якщо швидко й дражливо, можна сплутати й порвати.