— Збирайся! — це до дідової невістки.
— Бери тепле.
Мотря робила все механічно і на диво швидко. Запнула тернову хустку у яскраві квіти, поцілувала свекра, зазирнула чомусь у дзеркало і сіла на підводу, біля якої стояло мало не все село. Хто не прийшов
— виглядав або з вікна, або з-за воріт. Переважно діти чи кволі старі. Тільки курява піднялася за підводою, яку аж до Кокори проводжали двоє кошлатих Пинчукових собацюр.
З того часу дід Пинчук жив сам. Землі стало менше (відрізали двадцять соток), господарство ніяке: телятко, двоє собак, що повернулися з-під Кокори, кури. Порався сам... І ось з'являється чужа людина і називає себе онуком. Ви б повірили? Не повірив і дід Пинчук. На доказ родинних зв'язків хлопець простягнув побляклу тернову Мотрину хустку і свій паспорт. Хустку старий упізнав. Залоскотало всередині, камінь став у грудях. Видихнув. Узяв паспорта: Тишин Олексій", (по-батькові
— незрозуміле, але не Федорович).
"Національність — марієць".
— Який же ти мені онук?! — рвав собі серце дід. — Хто тебе прислав на моє горе?
— Мати моя, ваша невістка Мотря. Зласкавтеся, дідуню.
Від цих слів Пинчукові стало ще гірше.
— Іди собі з Богом, марійцю!
З того часу парубка в селі інакше, як "Марієць" не називали. Думали, що то дід Пинчук приліпив йому "вуличне", як у нас водилося. Касатовичани знали, що є українці, росіяни, німці. А щоб марійці?.. Про таких людей у Касатовичах ніхто не знав.
А Мотря, як помирала у чужому краю, сказала:
— Дитино! Таке скажу тобі, що враз дорослим станеш. Не з власної волі прийшла я сюди й оселилася. Заслали мене сюди за чоловіка Федора у 1946 році. А батько твій був марієць. Отже, й ти, виходить, марієць. То ж не соромся цього слова. Як помру, поплач за мною, поховай і йди туди, де тепла земля і вода. Знайди діда Пинчука. Скажи, що ти його онук. Пожалій мене, не дивися так на мене. Візьми ось це.
В руках парубка опинився клапоть пожовклого паперу з адресою, за якою можна дістатися туди, де "тепла земля і вода".
— Не для того я більше місяця діставався у цей теплий край, щоб дід Пинчук вирядив мене кудись з Богом. Нікуди не піду.
Оскільки в селі було чимало покинутих халуп, в одній з них і оселився Марієць. Спочатку люди сторонилися чужинця. Хто зна, що воно за людина. Ось і Пинчук не признав. А діда в селі поважали. Згодом цікавість і недовіра приглухли. і до приблуди звикли. А далі сталося таке, після чого парубка незручно вже було називати Марійцем. Одного разу пізно ввечері над халупою Марійця спалахнуло дивне сяйво. Таке було тільки в райцентрі і, звичайно, на Спаській пристані в Києві.
— А я — електрик, — пояснив хлопець людям. — Помалу-потроху усіх до світла приєднаю. Забудете про свічки та каганці.
Хлопець знайшов собі двох помічників, Віктора Ріпу та Івана Зайця. Перший з них пішов заради цікавості, а другий був не просто прихильником науково-технічного прогресу, а й мав неабиякі здібності щодо техніки. Лісу в наших краях багато, тож зі стовпами проблем не було, а дріт та інше причандалля звідкись діставав сам Марієць.
— Спочатку тільки одну вулицю засвітимо, оцю, що понад могилками, щоб не страшно було дітям ходити, а далі все село витягнемо з темного льоху, — хвалився невизнаний онук діда Пинчука. І народ одностайно перейшов на його бік.
— Це ж треба, такого онука не признати! Йолоп несусвітній цей Пинчук, — проголосив вирок Іван Заєць у сільському клубі перед початком кінофільму "Алітет уходить в гори". Народ заплескав у долоні.
За Зайцем на сцену потягло й голову колгоспу:
— Ми перші в районі впоралися з електрифікацією! Подумати тільки, що було. Як стемніє, дитину нікуди не пошлеш. До клубу ланкою, як на буряки, ходити доводилося. А тепер ходи, куди заманеться. Біля сільпо і хверми — ліхтарі. Краса та й годі!
Голову теж нагородили оплесками.
— Якби не Пинчук, — не бачити б нам світла, — гомоніло село. Хоча до чого тут Пинчук, ніхто пояснити б не зміг. Справа вся в електрикові, а електриком у селі був
Марієць. І не тільки електриком. Раптом зладнав собі радіо, слухає через навушники.
— Марійцю, які там новини у Києві чи в Москві? Яка погода? Про війну нічого не чути?
Невдовзі набув Марієць друзів. Халупу обернув на добротну хату: дах з бляхи, віконниці, пофарбовані у три кольори, веранда. Накупив у районі ночов цинкових, порізав і таких оздоб наробив на даху, на дверях та лутках — очі вбирають. Спиляв у дворі акації, посадив горіх, горобину, грушу, калину...