Все, що сказали великі художники та мислителі, і їхні великі імена — з нами, в нашій пам’яті, в нашому духовному досвіді. Тому вони, належачи своїм часам, воднораз належать і нашому часові; вони — наші сучасники і поводирі в складному лабіринті проблем кінця XX століття.
Михайло Слабошпицький
ВИКРАДЕНІ БАЦИЛИ
— Оце ось, — промовив бактеріолог, кладучи під мікроскоп скло, — препарат уславленої холерної бацили — холерний мікроб.
Чоловік із блідим обличчям схилився над окуляром. Він вочевидь не звик працювати з мікроскопом і затулив кволою білою долонею друге око.
— Я майже нічого не бачу, — сказав він.
— А ви покрутіть оцей гвинт, — порадив бактеріолог. — Просто мікроскоп налагоджений, мабуть, не для ваших очей. Зір у людей неоднаковий. Треба лише трохи крутнути сюди або туди.
— О, тепер бачу! — вигукнув гість. — А загалом дивитися тут особливо й немає на що. Якісь манюсінькі рожеві палички та цятки. І оці крихітні часточки, оці, по суті, атоми здатні розплоджуватись і спустошити ціле місто?! Неймовірно!
Він випростався, дістав з-під мікроскопа скло й подивився крізь нього на вікно.
— їх майже не видно, — проказав він, уважно розглядаючи препарат. Потім, помовчавши, додав: — А вони що — живі? Невже вони зараз небезпечні?
— Ні, ці підфарбовані й убиті, — відповів бактеріолог. — Щодо мене, то я б не проти, якби нам пощастило пофарбувати й убити всі холерні мікроби в світі.
— Гадаю, — з ледь помітною усмішкою озвався блідий чоловік, — ви навряд чи триматимете в себе ці бацили в живому, активному стані?
— Навпаки, ми змушені тримати їх живими, — сказав господар. — Ось, наприклад… — Він підійшов до стіни й узяв одну з кількох заткнутих пробірок. — Тут вони живі. Так ми культивуємо справжні, хвороботворні бактерії. — Він помовчав, — Так би мовити, розводимо холеру в пляшках.
На обличчі блідого чоловіка промайнуло ледве помітне задоволення.
— Ви тримаєте в себе смертельну штуку, — зауважив він, поїдаючи оком невеличку пробірку.
Погляду бактеріолога не уникло хворобливе задоволення на обличчі гостя. Цей чоловік прийшов сьогодні до нього з рекомендаційним листом від одного давнього його товариша й привернув до себе увагу тим, що являв собою цілковиту йому, бактеріологу, протилежність. Гладенький чорний чуб, глибоко посаджені сірі очі, виснажене лице, нервові рухи, спалахи зацікавленості в гостя різко відрізняли його від звичайних науковців — флегматичних, розважливих людей, з якими переважно спілкувався бактеріолог. А тому, певно, цілком природно було розповісти цьому чоловікові, на якого справляли таке враження бактерії, про їхню смертоносну силу, про найголовніші аспекти проблеми.
Бактеріолог замислено тримав у руці невеличку пробірку.
— Так, тут замкнена ціла епідемія. Досить лише розбити отаку невеличку пробірку, вилити її в питну воду, сказати цим крихітним живим часточкам, яких можна побачити, тільки підфарбувавши й поклавши їх під потужний мікроскоп, і яких не розпізнати ні на запах, ні на смак: “Ідіть, ростіть і розплоджуйтесь, наповнюйте водоймище”, — і смерть, таємнича, швидка й жахлива, страдницька й принизлива, непомітно підкрадеться, накинеться на місто й піде косити свої жертви на всі боки. Тут вона забере в жінки чоловіка, там — у матері дитину, тут — державного діяча від його обов’язків, там — трударя від його клопотів. Вона потече водогінними трубами, потягнеться крадькома вулицями, вибираючи то той, то цей будинок і караючи його мешканців, що п’ють непереварену воду, проникне в мінеральні джерела, потрапить у салат з водою, якою його мили, причаїться в морозиві. Ця смерть чигатиме, поки її вип’є з жолоба кінь чи з басейну на вулиці необережний хлопчак. Вона просочиться в землю, щоб потім вигулькнути в джерелах та криницях у тисячах найнесподіваніших місць. Тільки випустіть її у водогін — і не встигнемо поставити їй на шляху перешкоду й знов її виловити, як вона вигубить цілу столицю.
Раптом бактеріолог замовк. Йому не раз казали, що риторика — його слабість.
— Але тут вона нікому не загрожує — розумієте? — анітрохи.
Чоловік з блідим обличчям кивнув головою. Очі його світилися. Він прокашлявся.
— Ці анархісти… нікчеми! — сказав він. — Дурні, сліпі дурні!.. Кидають бомби, коли під руками така сила… Я думаю…