До нього підійшов Вінч, один із трьох полісменів Іммерінга.
— Що це ти тут робиш? — запитав полісмен. — А! То це ви! Ви розбили лампу в “Довгому Драконі?”
— Нічого я тут не роблю. Зовсім нічого.
— Навіщо ж ви кинули палицю?
— Надала ж мені нечиста сила!
— Тож-бо й воно! А вона ж із колючками! Нащо ви її кинули, га?
Містер Фотерінгей розгублено намагався збагнути, нащо він кинув ціпка. Його навчання роздратувало містера Вінча.
— Ви вчинили напад на полісмена, чоловіче! Ви це розумієте?
— Послухайте, містере Вінч, — зніяковіло промовив містер Фотерінгей. — Мені дуже прикро… Річ у тому, що…
— Ну?!
Містер Фотерінгей так і не зумів нічого вигадати й вирішив сказати правду,
— Я творив чудо… — Він намагався говорити байдужим голосом, але в нього нічого не вийшло.
— Творили?.. Яка нісенітниця!.. Чудо! Що ж, це цікаво! Але ж ви той самий молодець, який не вірить у чудеса… Отже, знов утнули якийсь дурний фокус. Я вам ось що скажу…
Проте містеру Фотерінгею не довелося почути, що саме хотів йому казати містер Вінч, Він зрозумів, що виказав себе, зрадив свою таємницю. Злість спонукала його до рішучих дій. Він ступив крок до полісмена і люто вигукнув:
— Досить з мене! Я вам зараз покажу “дурний фокус”! Ідіть ви до дідька в пекло! Геть!
І ту ж мить полісмен зник.
Того вечора містер Фотерінгей більше не творив чудес. Він не пробував навіть дізнатися, що сталося з його розквітлим ціпком. Переляканий і приніздклий, він повернувся додому й пішов до себе в спальню.
— Господи! — промовив він. — Який могутній дар! Просто-таки всесильний! Я зовсім цього не хотів… Цікаво, яке воно те пекло?
Містер Фотерінгей сів на ліжко, щоб роззутися, і в цю мить йому в голову прийшла щаслива думка. Він переправив полісмена до Сан-Франціско, а потім, полишивши події їхньому природному плинові, з важким серцем ліг спати. Уночі йому снився розлючений Вінч.
Другого дня містер Фотерінгей почув дві цікаві новини. По-перше, хтось посадив розкішний кущ витких троянд перед самим будинком Гомшотта-старшого на Ладдабороу-роуд, а по-друге, річку до самого млина Роудінга збираються обшукати, щоб знайти тіло полісмена Вінча.
Цілий день Фотерінгей був неуважний, задумливий і чудес більше не творив, якщо не брати до уваги деяких наказів щодо Вінча й того, що за допомогою чуда він бездоганно виконував свою роботу, незважаючи на клопітливі думки, які роїлися в його голові, неначе бджоли. Його незвична неуважність і пригніченість були помічені товаришами по роботі і зробилися предметом жартів. А він майже весь час думав про Вінча.
У неділю ввечері Фотерінгей пішов до церкви, і, як навмисно, містер Мейдіг, який цікавився окультними явищами, виголосив проповідь про “діяння протизаконні”. Містер Фотерінгей не дуже часто бував у церкві, але його запеклий скептицизм, про який я уже згадував, значно підупав до цього часу. Зміст проповіді пролив цілком нове світло на його чудодійну здатність, і він вирішив відразу ж після служби порадитися з містером Мейдігом. Прийнявши таке рішення, він здивувався, чому не подумав про це раніше.
Містер Мейдіг, худий, нервовий чоловік з дуже довгими пальцями і дуже довгою шиєю, був приємно здивований, коли молодик, байдужість якого до релігії була загальновідома, попросив у нього дозволу поговорити віч-на-віч. Отож, владнавши невідкладні справи, містер Мейдіг провів містера Фотерінгея до свого кабінету, який сусідив із церквою. Там він посадив його якнайзручніше і, ставши перед каміном, що яскраво палав, — при цьому на протилежну стіну від його ніг упала тінь, схожа на Колоса Родоського, — попросив викласти свою справу.
Спершу містер Фотерінгей зніяковів, не знаючи, як почати, і деякий час бубонів щось таке: “Боюся, що ви мені не повірите, містере Мейдіг…” Але потім він зібрався з духом і запитав, якої думки містер Мейдіг про чудеса.
Містер Мейдіг прибрав поважного вигляду, але не встиг і слова промовити, як містер Фотерінгей перебив його:
— Ви, мабуть, не повірите, що така собі людина, наприклад, як ось я, що сиджу тут, перед вами, може творити зусиллям якоїсь внутрішньої своєї особливості всякі чудеса.
— Це можливо, — сказав містер Мейдіг. — Щось таке, либонь, можливо.
— Якщо ви дозволите мені, я покажу вам, як це в мене виходить, — сказав містер Фотерінгей. — Наприклад, он там на столі стоїть банка з тютюном. Чи буде чудом те, що я з нею зроблю? Хвилиночку, містере Мейдіг.
Наморщивши чоло, він спрямував палець на банку з тютюном і сказав: