---------------------------------------
* Песня Андрея Миронова из кинофильма «Двенадцать стульев».
** Песня из кинофильма «Земля Санникова».
*** - Айда к колодцу! (укр.)
**** - Знаешь, что они тут едят? – спросил земляк. – Пьют воду, она тут вкусная-вкусная, пьешь, пьешь, не напьешься, ещё фрукты, такие сочные – сочные и… солнечный свет. Не вру… солнышко светит, стоишь и завтракаешь или обедаешь. (укр.)
***** - О, наши, видишь? Степка с Романом планер сделали, знаешь кто им помогает? Тот, кто «Маленького принца» написал… Антуан Экзюпери. (укр.)
-----------------------------------------
дуже багато, тим більше що технічно ви дуже продвинулися, також треба продвинутися і духовно, розумієшь? Своїми діями ви відкинули країну далеко назад. Усі ваші дії - є дії необізнаних охоплених первісними інстинктами і емоціями людей, ви відступили назад і тепер треба прикласти зусиль, щоб двинутися уперед, як того вимагає процес розвитку. Ти мене розумієш? Прослідкуй увесь шлях яким шло людство, хай були війни, революції, але ж воно рухалось уперед! І у першу чергу не в тому, що придумувало різні знаряддя, щоб було легше жити, а в духовному. Мені б хотілося, щоб ви розумно, правильно читали мої вірші. Оці рядки «Братайтеся!» беріть, а другі сприймайте як історію, розумієш? Я хочу щоб ви були щасливішими, чим ви зараз є, не треба місити багно! Треба вилазити з цього болота! Якщо десь у Африці є плем’я, то це зрозуміло – туди приходять душі, яким треба цій опит ще пройти, які на певній стадії розвитку, хоч і там є звісно такі, які їх тягнуть уперед як локомотив, то велика місія, яку вони отримали тут, у небесних країнах. А земляки мої, ви, мої любі українці! Не треба губити того скарбу, що надбали за історичний процес, маю на увазі духовний. Зараз ви подібні дикунам, тільки замість копій у вас сучасна зброя, але це не міняє справи! Сльозами і кров'ю ви розплачуєтесь за це, країна стогне, і руїна знов захопила мою Україну. Прикро, сумно і боляче! Ця біль не відпускає мене і тут. Своїми енергіями ви позбавляєте
мене можливості розвиватися далі! Тримаєте мене! Моїми ж віршами і вашими емоціями і діями! Діти, діти… Любов, повага, чесність і порядність і велика, велика праця тільки зможуть вивести вас з цієї біди, що ви накоїли.*
Тарас не выдержал, заплакал и отвернулся.
- Обніміте ж, брати мої, найменшого брата, - нехай мати усміхнеться, заплакана мати. Благословить дітей своїх твердими руками і діточок поцілує вольними устами. І забудеться срамотня давняя година, і оживе добра слава, слава України, і світ ясний, невечерній тихо засіяє… Обніміться ж брати мої, молю вас, благаю!**
-Ти знаєш ці рядки?*** - Тарас улыбнулся сквозь слезы.
- Я багато знаю ваших віршів.****