Щодо проукраїнських символів, то тут певне, відбуваються зміни у тому-таки колективному несвідомому України. Якби всі свідомі українці, які вирішили підтримати «Великих українців», кинулися масово голосувати за очікуваного і прогнозованого Тараса Шевченка, який завжди виручав українців, певне, не було би потреб організовувати фальсифікації. Але в колективному несвідомому прихильників українського проекту України визріла постать Степана Бандери як борця за незалежну Україну суттєво радикальнішими методами. Великим прорахунком радянської ідеології було те, що, створивши з Бандери того, ким проти ночі лякають дітей, вона не створила серії мучеників, загиблих від рук бандерівців, за аналогією з радянськими мучениками в боротьбі з фашистами — героїв-молодогвардійців чи піонерів-героїв. Якби постать такої собі узагальненої «Зої Космодем’янської», яку стратили бандерівці, була створена, вона би краще виручила тих, хто хотів діяти на противагу Степану Бандері. А може й не було таких постатей, бо не було з кого їх робити могутній радянській ідеології.
Отже, проросійська Україна виявилася беззбройною в ідеологічній боротьбі з проукраїнською. І сказані в кулуарах слова «адвоката» Ярослава Мудрого Дмитра Табачника, мовляв, він «трахнув» Бандеру Ярославом Мудрим, не несуть того глибокого навантаження, яке одіозний політик вкладав у цю ненормативну словесну конструкцію. Російська Україна не має своїх героїв і позичає їх в української. Це чи не головний висновок «Великих українців» у тому вигляді, в якому проект ВВС мав місце в Україні.
Катерина: антигероїня України, героїня Росії?
Якщо є сенс у вивченні героїв, то такий самий сенс є й у вивченні антигероїв. Але перш ніж говорити про Катерину Велику в дискурсі сучасних України та Росії, варто було би згадати, як розроблявся її імідж у дискурсах колишнього СРСР, бо саме в радянських культурних настановах — джерело багатьох сучасних підходів.
За СРСР царизм розглядався як самодержавне кріпосництво, яке тяжко гнобило росіян, а заразом й інші народи Російської імперії. Принаймні такий дискурс панував у середній освіті на уроках з історії та в радянській масовій культурі. Єдиним російським царем, який уважався «хорошим», був Петро Перший, за царювання якого було здобуто багато перемог російської зброї, піднято бойовий дух росіян, процвітали культура і освіта. Решта російських царів і цариць уважалися «поганими». До їхнього числа належала й Катерина ІІ, яка в рамках середньої освіти та радянської масової культури репрезентувалась як антигероїня, тобто мала всі ознаки героїні, але з негативною конотацією. Існував наратив про життя імператриці:
• прийшла до влади в результаті заколоту, вбивши власного чоловіка,
• мала жахливі стосунки з власним сином (ось він, моральний образ царів і царят!),
• із особливим цинізмом гнобила простий народ: саме за царювання Катерини поміщиця Салтичиха (уособлення російського кріпосництва) забила до смерті сотні молодих кріпачок,
• Катерина ІІ дарма що листувалася із французькими просвітниками Вольтером і Дідро, це не завадило їй заслати до Сибіру російських просвітників Радищева й Новикова, також ця володарка стратила бунтівника й народного захисника Ємельяна Пугачова.
І взагалі скоїла чимало інших чорних справ, відповідно до свого статусу самодержавної кріпосниці.
Існував більш або менш упізнаваний візуальний образ Катерини — огрядної жінки в сивій перуці. Наголошувалися деталі, мовляв, імператриця була настільки огрядна, що придворний самородок Кулібін був змушений конструювати для неї окремий ліфт. Хоча на портретах придворні лакузи малювали жінку дещо повненьку, проте не потворну.
Із постаттю «радянської» Катерини ІІ асоціювалися не так цінності, як антицінності: підступність, лицемірство, жорстокість, самодурство. Недарма революціонер-демократ Тарас Шевченко у своїй поемі «Великий льох» схарактеризував Катерину ІІ як «голодну вовчицю».
Водночас на уроках із російської літератури, яка в СРСР вивчалася всюди, було, принаймні, два видатні тексти, де фігурувала імператриця Катерина. «Капітанська донька» Пушкіна та «Ніч перед Різдвом» Гоголя. Там Катерина ІІ фігурувала як мила мудра жінка, яка, хоча й заклопотана державними справами, проте не забуває владнати щастя закоханих: Маші та Гриньова, Вакули та Оксани.