І чоловікам таке прочитання «Лісової пісні» також має імпонувати. Адже Мавка — то є жінка, яка має приваблювати мало не кожного чоловіка, інша річ, що не кожен таку зустріне. Це — вічна жіночість, готова жити винятково проблемами коханого, вона вірна йому, вона не штовхає його вгору соціальною драбиною, вона навіть не закликає його бути воїном, ризикувати життям. Вона тільки хоче, щоби він розвивав свої природні таланти, в нашому випадку вдосконалював гру на сопілці. Такій жінці, загалом, немає ціни. Так, можливо, одного дня вона починає дратувати, але, якщо її кинути, прийде неодмінне відчуття того, що найкраще в житті загублено без вороття, себто, мовою «Лісової пісні», прийде пора потоптаних дивосвітів і згубленої долі.
«Лісова пісня» — прониклива оповідь про філософію кохання, про його метафізику. А кохання — то все-таки незаперечна цінність і для жінок, і для чоловіків. А погляди Лесі Українки на природу кохання, висловлені метафорично її феєрією «Лісова пісня», є надзвичайно привабливими як для посвячених, так і для непосвячених. Поетеса не пов’язує душевної чистоти з анатомічною цнотою, як це традиційно робилося в народницькій традиції. Мавка кохалася з Перелесником, вона має досвід любощів, але це не стає на заваді її невідворотного єднання з Лукашем.
До речі, і образ Перелесника також імпонує непосвяченим, бо образ цього вогняного парубка цілком може мати й житейський вимір. Мало не кожна жінка, крім коханого, тою чи тою мірою має того, хто готовий виконувати функцію вірного друга, готового заспокоїти, коли душевний біль від нещасливого кохання стає нестерпним. І жінка вдячна долі, що є бодай такий друг. Перелесник для непосвячених символізує саме такого друга зрадженої жінки, бо мало не в кожному чоловікові наявний потенціал час від часу виступати лицарем далекої дами, закоханої в іншого (аби винятково цим не обмежували все його життя).
Леся Українка аж ніяк не заперечує світу тілесного кохання. Світ «Лісової пісні» — то не світ лицарського поклоніння далекій дамі, якої не можна бажати як жінку, а тільки виконувати якийсь ритуал. Першу дію драми-феєрії всю наповнено тремтячими поцілунками та обіцянками солодких любощів лісової дівчини й людського хлопця, це — приклад якісного еротичного письма. Але фінал третьої дії вже наповнено іншими смислами. Хоч би яким прекрасним було єднання тіл, єднання душ є чимось іще прекраснішим, іще змістовнішим. Тобто, якщо цю високу думку перекласти житейською мовою, то коротка розмова, записка, погляд, в які вкладено справжні чуття, можуть нести ще більший любовний сенс, аніж повноцінне єднання тіл. І ця ідея також відповідає природі людини, навіть непосвяченої, адже духовний вимір притаманний усім, просто в різних людях різною мірою активізований. І тому цей висновок із «Лісової пісні» із трепетом сприймається всіма, хто познайомився із цим воістину геніальним текстом.
Якщо йдеться про репрезентацію «Лісової пісні», то варто відзначити ще й такий момент. Головний персонаж п’єси є музикантом, а радше композитором і виконавцем. І, водночас, за своєї популярності «Лісова пісня» популярної звукової репрезентації не має, хоча Леся Українка разом із текстом «Лісової пісні» подала й ноти мелодій, що їх награє Лукаш. Одначе ці мелодії не увійшли до популярного обігу. Загалом, «Лісова пісня» надихала композиторів неодноразово — це і опера Віталія Корейка, і рок-опера російського композитора Володимира Назарова, який написав також арію Мавки для спектаклю «Лісова пісня» на Бродвеї. Вочевидь, створення конгеніальної музики до «Лісової пісні», яка стала би візитівкою цього геніального тексту, ще попереду. Утім, балет на музику Миколи Скорульського, хоч і не вкинув у популярний обіг яскравих мелодій, як «Лускунчик» чи «Лебедине озеро», посилив візуальний образ лісової Мавки, цілком добре засвоєний українцями. До речі, довге розплетене волосся — це той вимір Мавки, де репрезентація збігається зі споживанням. Велика Леся Українка вклала в уста Лукашевої матері такі слова:
Ці слова каже негативна героїня до багатої душею позитивної. Відомо, що школярки-старшокласниці полюбляють носити розплетене довге волосся, що не завжди подобається вчителькам. Зі спілкування з учителькою української мови й літератури з великим стажем доводилося чути, що у відповідь на прохання зачесатися учениці часом відповідали, що вони — як Мавки, а вчительки їх пригнічують, як мати Лукаша. Себто текст великої Лесі ставав на захист молодих дівчат у їхньому самоствердженні в зіткненні з консервативним, на їхню думку, українським шкільництвом.