Також «Лісова пісня» — це певної мірою візитівка української культури в Росії. Гарна дівчина з України, особливо якщо в неї довге волосся, чиста душа та обдарованість у якій-небудь сфері, з великою ймовірністю ідентифікуватиметься з «українською Мавкою». (Відсилаю до оповідання Фаїни Грімберг «Мавка».)
Розмірковуючи над місцем «Лісової пісні» в українській культурі, неодмінно приходиш до питання: яка ще національна культура має у своїй скарбниці подібний твір, настільки глибокий за своїм філософським сенсом, такий досконалий стилістично і такий популярний серед непосвячених? Я не знаю відповіді на це питання, бо складно знати національні культури зсередини. Можна порівняти лише з Росією, культурна ситуація в якій українцям із відомих причин добре відома. В Росії подібну роль сакрального тексту відіграє «Євгеній Онєгін» Пушкіна, але не такою мірою. Так, в ЄО є той плюс, що він легко, легше, ніж ЛП, завчається напам’ять. Так само в центрі любовна історія, зрозумілий непосвяченим сюжет, який водночас припускає безліч тлумачень для посвячених. Проте, як на мене, ЄО — то більшою мірою інтелігентський сюжет, а не народний. І він більшою мірою належить своїй епосі, там більше реалій початку ХІХ сторіччя, які стали історичними й потребують коментарів, ніж у позачасовій ЛП.
«Лісова пісня» за своїм потенціалом цілком може стати візитівкою України у світовому просторі культури, бо переповідана там любовна історія є зрозумілою всім, але водночас не є тривіальною. Можна знайти у світовій літературі декілька типологічно подібних творів, але немає жодного цілковито ідентичного нашій «Лісовій пісні», де так сильно було би відпрацьовано той духовний вимір, який легко вичитують і непосвячені, з яким легко ідентифікують себе мало не всі читачі. Історія кохання «Лісової пісні» за певної подібності до багатьох сюжетів світової літератури й міфології, аж ніяк не є кітчевою. Інша річ, що вона сама породила кітч у багатьох напрямках і в Україні, і в Росії. В Україні від уже згаданих пінопластових панно у вестибюлях дитячих центрів до високого кітчу у відомому романі у віршах Ліни Костенко, де в протистоянні Марусі Чурай і Галі Вишняківни повторюється конфлікт неземної Мавки й заземленої Килини. А в Росії це відтворюється у вигляді стереотипів малоросійського фольклору під час вистави «Лісової пісні» на сценах московських театрів.
У Росії існує декілька перекладів «Лісової пісні». Є переклад англійською. Сподіваємося, одного дня світ звернеться до цього геніального тексту, і українська Мавка посяде у світовій культурі таке ж унікальне місце, яке зайняла зворушлива данська Русалонька.
У Вармінсько-Мазурському університеті цю лекцію вислухали уважно й дали зрозуміти, що зрозуміли. У відповідь на цукерки «Лісова пісня» на кафедрі слов’янської філології доповідачці подарували пляшку горілки «Пан Тадеуш». Чи не в кожній культурі є герої літературних творів, які стають культурними героями з усією відповідною атрибутикою.
Як царюється цариці наук
«Математика виникла з давніх-давен із практичних потреб людини» — чують діти в початковій школі. Математика виникла, щоби розв’язати практичні проблеми людини. Але й для того, щоби не менші проблеми для людини створити. Особливо для людини молодої.
Так, математика — то зібрання методів, необхідних для того, щоб узгодити стосунки людини з матеріальним світом. Адже знання — або незнання — математики покращувало або ж суттєво погіршувало якість життя, тої людини, яка сама будувала оті стосунки з матеріальним світом, а не це робив для неї хтось.
Утім, хоч би як складалося життя, а математика стала неодмінним елементом життя кожного, хто здобував освіту. Коли до нас доходять «навчальні плани» найдавніших шкіл, навіть якщо навчальних дисциплін було дуже мало, серед них неодмінно була математика. Бодай у вигляді арифметики. Зі збільшенням кола осіб, які здобували освіту, кількість долучених до математики зростає. А коли суспільство доходить того рівня, коли освіта, бодай початкова, стає обов’язковою, математика стає фактом культури такого суспільства. Згодом математика присутня в середній освіті вже не тільки як арифметика, яку знають усі, а й як значно складніші алгебра, геометрія, тригонометрія, з яких практичного сенсу немає, а функція розвитку помітна не відразу, якщо комусь помітна. А середня освіта поступово стає більш масовою, поки не стає для досить великого відсотка населення земної кулі обов’язковою. Отже, від математики в обсязі шкільної програми не сховається ніхто.