Сенс цієї поеми полягає в тому, що поетеса болісно переживає русифікацію, але помічає окремі моменти невмирущості українства. Це — крихти, безкінечно малі сутності, але їх багато, хоча вони й розрізнені. Але можливе інтегрування цих розрізнених крихт, тобто, Україна ще не вмерла. Треба віддати належне, Ліна Костенко послуговується математичними категоріями достатньо грамотно, хоча ігровий елемент також помітний. Сумою безкінечно малих у результаті інтегрування є не безкінечно велике, а щось відмінне від нуля, щось таке, що вже не є безкінечно малим. Але все-таки «зоряний інтеграл» Ліни Костенко є достатньо органічним, більш органічним, ніж навіть у великого російського модерніста Олександра Блока (Идите все, идите на Урал,/ Мы очищаем место к бою/ Стальных машин, где дышит интеграл...)
Також треба відзначити, що високоінтелектуальна Ліна Костенко вживає у своїх поезіях навіть категорії теорії ймовірностей:
І, хоча крива, яку Ліна Костенко називає «гаусівською шляпою», демонструє нормальний розподіл ймовірностей випадкової величини, а поетеса використала цю криву як траєкторію злету й падіння, цей образ не можна вважати аж таким провальним під кутом зору математики, адже форму гаусівської кривої Ліна Костенко використала грамотно, дарма що сама крива створювалася для іншого. То ж шанувальники поезії Ліни Костенко можуть додати до високого рейтингу її творчості ще один бал: за грамотне використання категорій «цариці наук». Недарма Ліну Костенко люблять математики, на першому її вечорі, на який поетеса з’явилася (у 1989 році) в будинку учених в одному з перших рядів сидів сам Анатолій Скороход.
Контакту математики й поезії відведено так багато місця не випадково: адже математики у повсякденному обігу презентують математику як сутність, набагато вищу, ніж поезія. Прийшов час згадати ще одну крилату фразу, пов’язану з математикою, яка завжди «на слуху»: слова великого математика ХХ століття Давида Гілберта про одного з його учнів, який нібито покинув математику, щоби стати поетом, бо йому забракло фантазії. Різні інваріанти цих слів дослідниця чула від багатьох, зовсім не математиків, одначе коли вийшла моя перша та єдина збірка віршів, то, вітаючи з виходом книги, друзі та знайомі вважали за необхідне казати щось подібне, і при тому згадувалося ім’я математика-універсала. То ж мимоволі, без опитування, було проведено спонтанне дослідження співвідношення математики й поезії в головах непосвячених громадян.
Ми говорили про те, що поети здебільшого (Ліна Костенко — то, все-таки, виняток) несерйозно ставляться до математичних категорій, втягаючи їх у поезії, не розуміючи сутностей і рухів, які за тими словами стоять. Я вважаю так само безглуздим і оцінювання поезії з боку математиків, сконцентровану в словах великого Гілберта, якщо він їх направду говорив. Адже доброму поетові потрібна все-таки не фантазія, а особливий хист знаходити вербальне вираження якихось неймовірних емоційних станів, які виникають і в математиків також. Кар’єра поета, якщо про таку можна говорити, цілком сумісна з іншими кар’єрами, і учень Гілберта (його ім’я ніколи не називається, це просто «один учень») ймовірно, є міфічною особою.
Вже зазначалося, що нематематики сприймають математиків як осіб винятково розумних, іноді незаслужено. Дослідниці неодноразово доводилося бачити мимовільне захоплення в очах колег її матері, які дізнавалися, що дитина вчиться на мехматі. Та й зараз, коли вже мої знайомі довідуються про мою першу освіту, можу побачити в їхніх очах «сіркове» (із «За двома зайцями») «Ну й розумна!..» — звісно ж, ідеться про знайомих-гуманітаріїв.
Чи направду саме математика є палацом найбільшого розуму? Зрештою, і хімія, і фізика, і біологія — теж достатньо складні науки, в рамках яких працюють люди з досить високим IQ. Певне, математика є настільки величною, бо вона майже не дає шансу профанам поговорити про неї. Не існує або майже не існує профанного наративу, який переповідав би математичні теорії для обивателів, як це можливо, скажімо, для фройдівського психоаналізу («У підсвідомості людини завжди пантрує секс») чи навіть для теорії відносності, яку також можна звести до анекдоту («Три волосини на голові — мало, а в супі — багато»). Математичні теорії не припускають такого вульгарного поводження з собою. Тільки-но хтось почне пояснювати непосвяченим якісь положення, скажімо, геометрії Лобачевского, як слухати перестануть узагалі.