Стисло про те, як відбувалися проекти у Великій Британії та інших країнах, які купили цей формат. У голосуванні «Великих британців» взяло участь 2 млн. Формат програми настільки сподобався телеглядачам, що відразу було запропоновано і втілено проект «100 чорних британців» та «100 найгірших британців» (100 Worst Britons We Love To Hatе). На чолі останнього списку стояв Тоні Блер, а на шостому місці опинились the Queen.
Потім цей проект купив німецький канал ZDF, де було проведено акцію Unsere Besten, і він виявився ще успішнішим, про що свідчить іще більша кількість людей, які взяли участь у голосуванні — 3,5 млн. німців. Відбувався проект у 2003 році. Як свідчить преса про цю акцію, саме педантичні німці — тележурналісти й медіа критики були найбільше стурбовані передовсім точністю критеріїв — кого можна і кого не можна пускати до кола Unsere Besten. Для німецького проекту мав місце «чорний список» людей, яких і розглядати не можна було, це стосується зрозумілого періоду історії Німеччини. І, попри все, тимчасові зірки виявилися на місцях, почесніших, аніж багато прославлених письменників і композиторів. Але в німецьку десятку потрапили винятково всесвітньовідомі німаки: Мартін Лютер, Карл Маркс, Йоганн Гете, Йоганн Себастьян Бах.
Протягом 2004 року відбувався проект De Grootste Nederlander з фінальним голосуванням 15 листопада. Процес ішов мляво, але фінальне шоу, де за першість змагалися політик-гомосексуаліст Пім Фортайн і герцог Вільгельм Оранський, проходило дуже бурхливо, з великим розголосом. Саме нідерландський призер виявився найскандальнішим, або, як тепер кажуть, найбільш контраверсійним. Не всім громадянам королівства Нідерланди аж так подобається, коли їхня держава на сьогодні передусім асоціюється з лібералізацією проституції та одностатевими шлюбами, а не з давньою військово-морською славою, часами, коли Нью-Йорк звався Новий Амстердам. І саме такі громадяни прокинулися на фінальному шоу і відчайдушно голосували за Вільгельма Оранського як найсильнішу постать, яка могла би скинути з п’єдесталу De Grootste Nederlander неоднозначного Піма.
У грудні 2004 завершився проект «Великі фіни», також достатньо представницький як на невелику країну. За призера, генерала Манергейма, проголосувало більше 100 000 осіб.
У Франції проект «Найвидатніші французи всіх часів» (Le Plus Grand Francais de tous les temps) мав місце на початку 2005 року і проводився каналом FRANCE-2. Одні французькі медіа-критики оцінили його як «надуспішний», бо в ньому взяла участь велика кількість телеглядачів, але кількість тих, хто взяв участь у голосуванні, знайти не пощастило. Інші, навпаки, свідчили, що, згідно з даними медіа-метрії, останні цикли цього проекту дивилися мало, віддаючи перевагу детективам на FRANCE-1. У Франції сотню формували трохи не так, як в інших країнах. Список зі 100 «найвидатніших» було сформовано в результаті опитування 1038 осіб, що його провела BVA — відома французька організація, яка здійснює різноманітні соціологічні опитування. Далі було проведено низку телепередач каналом FRANCE-2, за словами французьких медіа критиків «у стилістиці конкурсів краси».
На початку 2005 року проходив і конкурс «Великі американці», що його проводив канал Discovery, та відбувалася ретрансляція на ВВС. Відбувся відповідний проект і в Канаді, де здебільшого брали участь і висувалися в ранг «великих» англомовні, залишивши Квебек із його величчю на узбіччі загальноканадських дискусій.
Протягом 2005 року відбулися й акції «Великі бельгійці», де бельгійський федералізм було враховано, бо списків було аж три: валлонський, фламандський і примирливий, їх проводили різні телеканали за активної підтримки радіо.
У 2006 році мав місце проект «Великі румуни». Відомий «геній Карпат» Ніколае Чаушеску до десятки не увійшов, він — на 11-му місці. Влад Цепеш, більше відомий у світі як Дракула, — лише на 12-му.
На початку 2007 року подібна акція мала місце в Болгарії, де Тодор Живков опинився на 14-му місці в сотні «Великих болгарів», відразу ж за пророчицею «бабою Вангою».
Перш ніж порівняти списки інших «великих» між собою та з нашими, відзначмо деякі спільні риси й відмінності в ході шоу. В усіх згаданих вище країнах «Великі» відбувалися на некомерційних каналах, на відміну від України, де канал «Інтер» віддавав рекламі чи не стільки ж часу, як і самому шоу. Всюди складання першої сотні йшло досить мляво. Пристрасті пожвавлювалися, коли почали формуватися перші десятки. Певне, телеглядачам складно борсатись у великому океані свободи й вибирати сотню. Треба виявляти завелику ініціативу, долати інертність організаторів, особливо якщо комусь заманеться додати нові кандидатури до запропонованих. От коли задано орієнтири у вигляді «десятки», яку треба впорядкувати, тут бажаючих «погратися» виявляється на порядок вище. Всюди мали місце якщо не фальсифікація, то елементи маніпуляції, тобто агітація за того чи того «великого» та організація голосів за нього силою тої чи тої спільноти, про що більше буде сказано нижче. А також усюди, у всіх країнах, де поталанило відшукати бодай один матеріал на цю тему, культурні дослідники були незадоволені списками «великих», вбачаючи в тому деградацію суспільства, його бездуховність.