У топ-десятці «Великих американців» аж шість президентів. Зокрема нібито непопулярний Дж.Буш-молодший! А очолює десятку президент Рональд Рейган. Можливо, такий вибір американців зумовлений національною традицією бачити серед найвидатніших, а отже, найуспішніших людей саме політиків? У сотні великих американців майже нема письменників, крім Марка Твена, та й той пасе задніх у сотні. На відміну від Франції, де письменники складають солідний відсоток у сотні. Можна, звісно, аналізувати, чому у громадян США склалася саме така національна традиція, коли письменники значно менше важать у культурі, аніж політики й телезірки (в десятці великих американців — всесвітньовідома телезірка Опра Вінфрі), приписувати американській нації ментальність підліткового гурту, що іноді робиться в різноманітних дослідженнях. Перші п’ять фінських «великих» — також представники владних і військових еліт. Проте у фінській десятці спортсменів нема. Хоча мало не в кожній топ-десятці «великих» вони неодмінно присутні. Щоправда, боксерами може похвалитися лише Україна — що найбільше безсилля «внизу», то найбільша потреба в компенсаторній силі «нагорі».
А втім, у топ-десятці «Великих українців» боксерів нема. Брати Клички зі своїм іміджем брутальної фізичної сили, яка нібито має «заводити» постколоніальних громадян, особливо жінок, увійшли лише до другої десятки. Але до першої десятки увійшов тренер Валерій Лобановський. Чомусь так склалось у світі, що з футбольними перемогами кожна нація, як постколоніальна, так і імперська, а також ні те, ні те, як-от Бельгія чи Нідерланди (не домінантна, проте й не загрожена) пов’язує свою національну велич. Чи не тому серед «великих голландців» є футболіст Йохан Кройфф (Крайф), теоретик і практик «тотального футболу», а серед «великих бельгійців» фламандської частини — велосипедист Едді Меркс, який, окрім спортивних перемог, здобув національну славу тим, що одружився з валлонською бельгійкою та багато зробив для залагодження порозуміння між двома спільнотами королівства Бельгія. Серед «великих румунів» десяте місце в десятці обіймає Надя Коменечі, п’ятикратна олімпійська призерка з гімнастики. Певне, гімнастика має асоціюватися не з культом сили, а з культом духовної краси, притаманної румунському народу. А може, цього разу втрутилися сліпі сили, в результаті яких у Румунії народилася саме видатна гімнастка, а не видатний футболіст чи пловець...
У чехів і болгарів у десятці «великих» спортсменів нема, проте достатньо видатних правителів і борців за національну незалежність або за розширення національних кордонів.
Вже говорилося, що місце «великого» в десятці дуже залежить від таких минущих, сьогоденних факторів, як-от — хто є його «адвокатом», тобто хто саме представляє його в кіносюжеті, який, згідно з форматом передачі, «захищає» того чи того великого. Також можливі й фальсифікації, про що свідчить наш український досвід. Цілком можливо, щось подібне було і в інших країнах. Спокуса оголосити «великим» постать, яка відповідає уподобанням тієї чи тієї суспільної групи, може бути такою звабливою, що для досягнення цієї мети докладаються великі зусилля.
І тут постає питання, що вже ставилося в цьому дослідженні: якою мірою проект «Великі» відображає колективне несвідоме нації, чи він є маніпулятивним, тобто відображає накинуту кимсь позицію? Іноді видається, що друге є вірнішим за перше. Тих, хто голосували за «свого» кандидата, агітували за нього, давали йому можливість подумати, ознайомитися зі списком претендентів. Якби направду йшлося про більш або менш точне тестування національних уподобань, варто було би провадити широкомасштабне опитування, де респондентів би просили дати швидку відповідь, кого вони зараховують до «великих», або вдаватися до тої процедури, яку пропонував формат ВВС. Коли хтось «свідомий» закликає «несвідомих» або менш свідомих «віддати свої голоси» за того чи того кандидата у «великі», це чимось нагадує спробу купити комусь шляхетський титул «великого», що є неможливим, якщо діяти в системі шляхетських цінностей.