То ж кілька слів про найвідомішого арльського гостя — художника Вінсента ван Гога (1853–1890). Зображення його картин тиражуються мільярдними накладами, вони вже давно стали кітчем, але тенденція зберігається, «ван Гог» лишається успішним комерційним проектом. Будь-які канцелярські товари — блокноти, зошити, календарі — мають шанс значно краще бути розпроданими, якщо на них присутні «Зоряна ніч над Роною», «Нічний більярд» або вже зовсім попсові «Соняшники». Аж ніяк не претендуючи на вичерпне пояснення цього явища, висловлю гіпотезу, що поетика малярства великого художника така, що його картини легко піддаються тиражуванню, бо репродукції зберігають пронизливий щемкий настрій оригіналу, що є притаманним не всім художникам, навіть геніальним. Можливо, саме ван-гогівська стилістика дозволяє робити на базі його картин дотепні колажі й анімації, надаючи творчості великого постімпресіоніста постмодерний вимір. Таке робиться і з картинами інших великих майстрів, але ван Гог є одним із тих, хто найкраще надається до таких спекуляцій.
Навіть більше, цей художник, без сумніву, за всіма параметрами є міжнародним культурним героєм. Усі, навіть далекі від мистецтва люди, не тільки впізнають на репродукціях картини великого художника, а й завдяки його численним автопортретам знають його візуальний образ. Також у найширших верствах відома біографія ван Гога. Всі знають, що він за життя був надзвичайно бідним, всі знають, що він багато страждав. Такий собі Ж. Леймар писав, і ці слова неодмінно цитуються в контексті ван Гога: «Його трагічне життя сьогодні популярне, як якась священна легенда, яка потрібна нам більше, ніж сяйво його соняшників... воно сяє над цією планетою, як смолоскип сучасного мистецтва». Всі знають, що картини ван Гога за життя не продавались, зате після смерті за них платять мільйони. Вінсент дуже хотів, щоб його картини знайшли покупців, одначе, малював тільки так, як йому веліла його муза, нічого не роблячи на догоду тодішньому ринку. Отже, з його постаттю асоціюються такі цінності, як несамовита відданість мистецтву та повна відсутність марнославства. Також усі знають, що Вінсента, який нерідко бував бездомним, кепсько харчувався, проте весь час малював, зворушливо підтримував його брат Тео, чи не єдиний спонсор геніального художника. Отже, ще одна цінність асоціюється з постаттю Вінсента: цінність справжнього братерства. Листування Вінсента й Тео є однією з найвідоміших у світі книг епістолярного жанру, і однією з книг, яка вже багато років добре продається.
Також усі знають, що ван Гог прожив фатальні тридцять сім років — вік, досягши якого, з життя пішли більшість геніїв, поки цей вік не продовжили. Всі знають, що він відрізав собі вухо, всі знають, що він «з горя» — або для стимуляції творчості — пив абсент, міцну настоянку з провансальських трав, чия назва римується з іменем безталанного художника. «Ван Гог Винсент любил абсент», співається в одній із російських бардівських пісень. А також усі знають, що великий художник певний час жив і творив у населеному пункті Арль на півдні сонячної Франції. То ж це місто для всіх асоціюється з біографією і творчістю великого ван Гога.
У символічному просторі Арля відобразилася вся тривала історія цього міста — античність, високе середньовіччя, класичне середньовіччя, барокова доба; доба Відродження Арль не захопила. На центральній площі Арля, площі Республіки, праворуч від барокової будівлі мерії, в підвалах якої містяться давньоримські галереї криптопортики, стоїть церква святого Трофіма, де в часи Арльського королівства вінчалися на царство арльські королі. Тепер у Сен-Трофім вінчаються арлезіани, які бажають узяти церковний шлюб. А ліворуч од мерії, навпроти Сен-Трофім, у приміщенні колишньої церкви святої Анни є центральний виставковий зал міста, де сюжети авангардного мистецтва шокують старовинні склепіння. Отже, третя за важливістю будівля міста після мерії та храму — це храм модерного мистецтва. Чи не Вінсента ван Гога вшановує Арль у такий спосіб?
Не будемо детально заглиблюватися в символіку історичної пам’яті Арля. Вона є дуже багатою, як у кожного міста, де збереглося так багато історичних пам’яток різних епох. Це неможливо зробити в рамках невеличкого нарису, а великі дослідження про те, що символізує та чи та химера на стіні того чи того покинутого монастиря, вже написано. А, позаяк однозначно відповісти на такі питання неможливо, то відповідні дослідження символіки середньовічних соборів, зокрема й арльських, триватиме. А наша мета — в загальних рисах окреслити, як біографія всесвітньо відомого ван Гога вплелася в символічний простір міста, яке вельми негостинно приймало художника від лютого 1888 року по травень 1889 року, не надаючи йому кредитів на трохи краще харчування й меблі, сміючись із його відрізаного вуха, а тепер так майстерно експлуатує пам’ять про нього.