Всі «великі» десятки, крім американської та канадської, містять національного поета або славетного літератора, а то й не одного. Це і Вільям Шекспір у британців, і Ґете в німців, Віктор Гюго та Жан-Батист Мольєр у французів, Камоенс та Еса ді Кейруш у португальців, Міхаїл Емінеску в румунів, Еразм Ротердамський у голландців, Христо Ботев та Іван Вазов у болгарів, Карел Чапек та Божена Нємцова у чехів. В українській десятці присутні всі три кити нашої літературної класики. Плюс мандрівний філософ і літератор Григорій Сковорода. Отже, в Україні письменство є сакральним, як ніде в Європі. Та й в українській «сотні» також чимало літераторів — Василь Стус, Ліна Костенко, Іван Котляревський, Олесь Гончар, Василь Симоненко тощо. Якби у французькій сотні літераторів не було б іще більше, можна було би повторити відомий вислів Євгена Маланюка про те, що коли у нації вождів немає, її вождями стають поети.
Ще одна спільна риса мало не всіх «великих» десяток. Майже всі вони містять постать високодуховної людини, морального авторитета (соціологічний термін, уведений Огюстом Контом). Це — славетний чеський релігійний діяч Ян Гус — людина, яка не зреклася своїх високоморальних переконань під загрозою страшної страти. Це — отець Дам’єн у фламандській Бельгії — людина, яка поїхала священиком на острів Малаке, куди в ХІХ столітті засилали прокажених. Отець Дам’єн прожив там багато років, підтримуючи Божим словом знедолених, покидьків цього світу. Отець Дам’єн помер від прокази, але залишив острів квітучим, приїхавши в забуту Богом юдоль скорботи. Нещодавно Іоан Павло ІІ ініціював перепоховання отця Дам’єна на рідній бельгійській землі, поновивши його славу в колі земляків. Це — Абат П’єр у французів — людина, яка прожила довге життя, дієво допомагаючи знедоленим, і зуміла змусити і заможних людей, і державу ефективно провадити соціальні програми. Це — сестра Еманюель у французькій Бельгії. Вона походила з заможної родини, проте стала черницею конгрегації Нотр-Дам-де-Сіон, багато років прожила в Туреччині, потім у Тунісі та Єгипті, де ділила життя найубогіших. Виступала з лекціями по всьому світу, написала багато книжок. Коли стала зовсім старенькою, повернулася до Франції, де залишалася публічною постаттю до своєї смерті в 101 рік. Будучи черницею, виступала за пропаганду засобів контрацепції, толерантності до порушення сьомої заповіді. Читачки журналу Ель обрали її найчарівнішою жінкою (сестра Еманюель випередила Елізабет Бінош та Катрін Денев). Це — Річард Вюрмбранд у Румунії — протестантський пастор, який 14 років провів у в’язниці, поки при владі був Георгіу Деж. Потім йому пощастило емігрувати. Він — автор багатьох книжок, зокрема «Христос сходить у пекло» — правдивої книги про румунське комуністичне пекло. Людина, яка опиралася тиранії та підтримувала тих, хто був поряд із ним у страшній в’язниці. Це — Петр Динов у Болгарії. Учитель Петр Динов — другий у списку великих болгарів — є одним із найбільших духовних учителів ХХ сторіччя. Крім усього іншого, він прославився тим, що Болгарія не зганьбила себе депортацією євреїв під час другої світової війни, бо саме Динов переконав царя Бориса переселяти болгарських євреїв до Палестини, в такий спосіб рятуючи їх від нацизму. Це — Мартін Лютер Кінг у США. Так, за нього, певне, голосували здебільшого афроамериканці, але вони стали саме афроамериканцями, а не «нігерами», завдяки йому.
Всі перераховані вище особи — унікальні люди високої моралі, чиї гуманізм, жертовність, бажання і вміння допомогти знедоленим, яких було та є багато в цьому світі, викликають захоплення навіть у людей матеріальної цивілізації суспільства споживання, суспільства, яке всі хором звуть «бездуховним». І все це — люди духовного сану різних конфесій. Рядовими французами — як на інтернетних форумах, так і в приватних листах — висловлюється думка, що справді великим французом є тільки абат П’єр — людина надзвичайної доброти і розуму. Петр Динов, щоправда, належав до нетрадиційної церкви, і навіть Болгарська православна церква засудила його потрапляння до десятки великих болгарів, але й світською ця надзвичайна людина аж ніяк не була. Болгари пов’язують із Диновим третє благословення своєї землі (перше — коли на ній творив Орфей, друге — коли проповідували богомили).