Можна було подумати, що Жан-Луї побоювався втягувати Жакліну в цю операцію, яка набирала характеру нічного навмисного пограбування і, можливо, навіть зі зломом. Хоч би під яким кутом розглядати цю справу, йтиметься щонайменше про дрібну крадіжку. Хоча буде вкрадено звичайнісіньку фотографію, однак це кваліфікуватиметься, як посягання на чужу власність. Ясна річ, Жан-Луї керувався добрим наміром, проте хай би він спробував піти й розповісти про все інспекторові Делорові, той сам потягне Маршана до суду.
Може, він просто боїться? Але ні, Жан-Луї не боягуз, свідченням цього є лисина на потилиці, де волосся ніколи не виросте. Вона лишилася йому як пам'ятка про студентську демонстрацію в Латинському кварталі, про поліцейські кийки, після яких довелося накладати на голові шви в двох місцях. Напевне, то був шляхетний страх: Жан-Луї боявся скомпрометувати Жакліну.
Жакліна й Жан-Луї пішли до сарайчика, що тулився в глибині садка. До кухні, де Марі Перрен мила посуд, долітало дзижчання пилки, стукіт молотка, а іноді й веселий дівочий сміх. Через півгодини молода пара знову пройшла попід вікнами кухні.
Потім аж до вечора вони бігали по Персаку. Готувалися до подорожі в Піренеї. І кожен, хто дізнавався про це, заздро всміхався.
Скрізь вони подовгу гомоніли, розхвалювали свою майбутню подорож, щоразу уточнювали деталі свого маршруту. Жакліна перебивала Жана-Луї або Жан-Луї Жакліну, нагадували одне одному, що сьогодні треба раніше лягти спати, бо ж завтра їм уже виїздити. Всюди наголошували, що виїздять до Піренеїв, нехай, мовляв, усі знають.
Коли дзиґарі на дзвіниці відбили дев'ять ударів, цебто о восьмій, вони вже встигли оббігти більше десяти крамниць і накупили різних речей, що схожі були скоріше на предмети домашнього вжитку, аніж на туристське спорядження.
— Жане-Луї, я починаю звивати наше гніздечко, — жартувала дівчина.
Маршанові забаглося купити електробритву на батарейках, вона, мовляв, пригодиться йому в Піренеях.
Довелося двічі їздити, щоб завезти речі до Жакліни. Марі Перрен дивувалася:
— І навіщо вони вам?
— Хіба ви не знаєте? Завтра вирушаємо до Піренеїв.
— Ага, ось чому після обіду ви щось майстрували в сарайчику.
Тепер вони почали розбирати накуплене. Жакліна придбала повне спорядження для подорожі: комбінезон, каску, рукавички, черевички, спальний мішок, саквояж, термос, посуд, харчі… Пускаючи поголоску про свою поїздку, купили не тільки два комбінезони й дві каски, а й набрали цілу купу географічних карт Східних Піренеїв. Маршам купив у пані Дардель ще дві касети фотоплівки, бо збирався фотографувати в горах. Поки Жан-Луї був у крамниці пані Дардель, її чоловік наказав Мохаммедові перевірити гальма в моторолері, бо круті спуски й повороти в Піренеях о цій порі вимагали добрих гальм.
— Годі вам розкидатися грішми, — порадила Жакліна, — бо в вас не лишиться жодного сантима. На що ми житимемо?
Вечеряли в готелі, Жакліна вже була в спортивному костюмі — штанях і светрі.
Жан-Луї домовився з пані Клеман залишити в неї одну із своїх валізок, що не вміщалася на моторолері, бо її місце зайняла панна Каз. І щоб пані Клеман приберегла йому кімнату на наступну суботу, коли він повернеться з Піренеїв.
— До речі, пані Клеман, — згадав хлопець, — чи не буде у вас вільної кімнати десь на двадцяте серпня? Один мій приятель — тепер він у Ев'яні — збирається навідатись до мене. Ще одне: чи нема у вас «Довідника Шe»? Приятель приїде поїздом. Я хотів би його повідомити про розклад руху поїздів. Розумієте, він поет і такий неуважний, що може заїхати аж до Бельгії.
— Ось як складається репутація в поетів, — зауважила Жакліна, коли господиня принесла довідник, — з вигадок.
День збіг дуже швидко. Що ближче надходив час операції, то спокійнішим ставав Жан-Луї. Перед вечерею ній скинув піджака, й одяг куртку. Вони повсідалися за столом, у садку, весело сміялися й ласували смачними стравами, що подавала пані Клеман.
На Персак спустилася ніч. Ліхтарі, які висіли на натягнутих дротах над майданом, кидали на брук світляні плями. Блідий відблиск ледве прокрадався до лавки в Громадському саду, де сиділи Жан-Луї й Жакліна. Вони горнулися одне до одного, про щось гомоніли, звісно, про подорож до Піренеїв. До них прийшов справжній перепочинок після сповненого різними клопотами дня. Жакліна й Жан-Луї почували себе дуже щасливими. Може, й вечеря з двома, келихами вина в пані Клеман спричинила це чудесне почуття блаженства…