Паран по-приятельському взяв Жана-Луї під руку й потяг за собою.
— Друже мій, скажіть, ви завтра ще будете в Парижі? — поцікавився він.
— Так.
— Чудово. Я хочу поговорити з вами. Довго чекати, поки ви знову приїдете в Персак. Я від'їжджаю завтра по обіді. Чи не могли б завтра вранці, десь о дев'ятій, завітати до мене в «Гранд-отель»?
— Гаразд. Є щось нове?
— Перепрошую, але я мушу йти до своїх. До завтра.
Коли Жан-Луї розповів Жакліні про свою розмову з Параном, вона трошки захвилювалась. Що ж сталося в Персаку?
— Напевне, нічого страшного, — заспокоював її юнак. — За кілька годин довідаємося.
Але Дагрон, повертаючись із садка, куди виходив просвіжитися, зупинився біля столика, за яким сиділи артистки й троє чоловіків. Познайомившись з Параном, перекинувся кількома словами з чоловіками. Відтак, коли заграла музика, запросив Бріжіт Рагюз до танцю. Коли танець скінчився, сів біля Жана-Луї.
— Сподіваюся, твій знайомий не здогадується…
— Навряд.
— Рагюз мені сказала, що він зацікавлений у її майбутньому фільмі.
— Світ тісний!
— Думка глибока, — усміхнувся Ален.
Ком підвівся і запросив Жакліну до танцю.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Вечір їхній скінчився у одному монпарнаському дансингу, де весь час не переставали крутитися одна по одній платівки. А коли Жакліна підняла солом'яну мату і дістала з-під неї ключі, була вже третя година. Жан-Луї приніс у кишені додому деякі записи, що їх передали Аленові американці. Він познайомиться з ними завтра пранці, ще до того, як ітиме до Парана.
Наступного дня, рівно о дев'ятій ранку, він з'явився до вестибюлю «Гранд-отелю».
— Пан Паран запрошував мене до себе в номер, — сказав він черговій.
Паран зустрів його радо. Їхню недовгу розмову безперестанку переривали телефонні дзвінки. Паранові дзвонили в якихось справах, призначали побачення на той самий день, бо надвечір мав їхати.
— Якщо бажаєте, маю п'ять вільних місць у машині, — заговорив Паран. — А втім, ні, вам, напевне, потрібно зробити так, щоб повернутися з Піренеїв.
Натякаючи на їхню вигадану подорож до Піренеїв, він злегка посміхався. Несподівано рішуче заявив Жанові-Луї, що має намір остаточно розвіяти сумнів, який виник у нього щодо старого Гепра. І додав:
— Я пересвідчився, що ви хлопець винахідливий.
Ще один натяк і та сама посмішка. Замість відповіді, Жан-Луї невиразно знизав плечима.
— Чи дало воно щось вам? Коли не певність, то хоч якісь прикмети, якісь здогади? — допитувався Паран. — Закурите?
Він подав золотого портсигара Жанові-Луї, той узяв сигарету. Паран і собі встромив у зуби сигарету, клацнув запальничкою й підніс жовтуватий язичок полум'я співрозмовникові.
— Признаюсь, що я трохи розгубився, — відповів Маршан. — Реакція Жерома Гепра, здається, нормальна й щира, коли врахувати, що в такому віці людину може зраджувати пам'ять. Та ще коли йдеться про. такі давні події. А крім того, треба врахувати, що старий міг усумнитися в повноті своїх спогадів і сприйняв як правду вигадки американців. Гепра міг стверджувати вигадані історії з його життя ще й просто задля чемності. Загалом рано робити якісь висновки.
— Ох ти ж баламуте, — по-батьківському посваривсь пальцем Паран на Жана-Луї.
— Я молодий, це правда…
— Нічого, це минеться. Будучи трохи самовпевненим, ви дали волю своєму нахилові до гумору. Та мої докори марні. Адже я теж люблю жарти… Між нами кажучи, мені лише в одному не таланить — бізнесі, — Робер Паран зітхнув. — Business is business[12]. Зробіть собі з цього належний висновок. Учора ввечері я добре посміявся. Мої приятелі також, коли я розповів їм цю історію. До речі, чудові ваші артисти. Чи знаєте ви, що вони чистокровні французи? Блискучі імітатори! Ваш приятель, очевидно, полюбляє такі жарти. Тільки надалі не розтягуйте сюжети. І не забудьте мене попередити.
Жан-Луї терпляче вислухав Парана, не заперечуючи. І заговорив зовсім про інше:
— Я повертаюся до Персака в суботу.
— Хочете одержати аванс?
— Мій тато не бере наперед грошей. Лише вимагає коштів на розслідування справи.
— Гадаю, що зараз не слід цього розповідати пані Віржінії Гепра, — сказав пан Паран. — Віржінія — майбутня моя дружина. Бо вона також турбуватиметься, ставитиме собі безліч запитань. Мені часом здається, що в неї теж є якісь сумніви.
Отже, Жан-Луї зараз дізнався ще про одне: Робер Паран збирається одружитися з Віржінією Гепра.
— Цілком покладаюся на вас, — провадив Паран. — Врахуйте, що й з морального боку є велика потреба розвіяти всі ці сумніви.