— Дякую, але маю дома багато роботи, — лапнувши за кишеню, він моргнув Маршанові.
— До побачення.
Обидва чоловіки потисли один одному руки.
— Вітайте від нас усіх пані Мортьо, — кланявся господар, — приїздіть з нею до нас.
Маршан знову пішов до свого кабінету. Мортьо попрощався з Агатою Каз і в супроводі господині рушив до виходу, де вхопився за капелюха, натягнув його на голову й з плащем у руці кинувся до дверей. Але, тільки-но відчинив двері, вперся носом у поліцая, що ввів угору руку, наготувавшись дзвонити. Позаду нього стояв ще один чоловік в уніформі. Поліцай привітався.
— Я приніс пошту, — сказав він, — заміняю дружину, бо вона захворіла.
Пані Маршан прийняла пошту. Перехилившись через поручень, вона гукнула вслід гостеві:
— До побачення, пане Мортьо! Привіт вашій дружині.
Але він уже встиг збігти вниз.
— Ви — пані Маршан? — звернувся до неї чоловік в уніформі, що прийшов слідом за поліцаєм.
— Так.
Чоловік в уніформі, що стояв перед нею, був рознощик. Він дістав з-під куртки пакунок. Простяг його жінці й сказав:
— Це для пана… Парана, здається…
— Я знаю.
— Розпишіться ось тут, — і подав їй квитанцію.
Рознощик вклонився й спустився вниз. А матері Жана-Луї залишалося тільки передати чоловікові свіжу пошту й піти знову до кімнати, де на неї чекала Агата Каз. Стара панна, гідно випроставшись, так і сиділа в глибокому кріслі, куди вмостилася, вставши з-за столу. Пані Маршан не встигла ввійти до кімнати, як Агата вибухнула веселим дитячим сміхом. Вона сміялася з дивакуватого Мортьо.
За кілька хвилин на порозі з'явився і господар, він подав дружині картатий папірець, складений удвоє.
— Познайомся, Сюзанно, — промовив він. — Перепрошую, пані Каз.
Господиня взяла листа.
«Добродію!
Ви взялися не за своє діло вас може спіткати вилика біда і всім хто вам дорогий якщо ви не покинете будеть лихо.
Це непогроза, а застереженнє береженого і бог берже.
Нисько кланяюс».
Наприкінці замість підпису стояли якісь закарлючки. Почерк довгастий і гострий, чорнило фіолетове. Картатий аркуш паперу ніби потрапив сюди з якогось базару чи сільської бакалійної крамнички. Жорж Маршан простяг дружині конверта, жовтуватого, неохайно зробленого. На ньому стояв поштовий штемпель: Париж, VIII, вулиця Клеман-Маро.
Агата Каз також підвелася:
— Люба пані, пора й мені попрощатися, бо вже пізно, та й у вас своїх справ вистачає.
Господиня звела очі на Агату. Їй почувся у ввічливому голосі прихований глум. Хоча на обличчі тітки Агати не помітно жодної іронічної рисочки, та й погляд у неї якийсь похмурий.
Маршани навіть і не намагалися затримувати її.
— Це — справжня погроза! — вигукнув Жан-Луї, коли повернувся додому й прочитав листа.
— «Береженого і бог берже». Почерк жіночий, хоча навмисне змінений. Навмисне пропущені розділові: знаки, накручено штучних граматичних помилок. Чи нема в тебе листа Мортьо або його дружини?
— Що, Мортьо? — здивувався батько.
— Чому він приїхав так несподівано? Чому його від'їзд збігся з приходом пошти?
— А чому ти зразу став підозрювати Мортьо?
— Не тільки його. Однак Мортьо приїхав спеціально, щоб забрати протез. Адже він цього й не приховував. Чого він боїться? Якась стороння особа щось знає? Чи, бува, йому хтось теж не пригрозив? Коли він приїхав до Парижа? І чи він справді вже поїхав?
— Що ти мелеш? — вигукнув батько. — Перестань!
— Листа опущено в поштову скриньку сьогодні вранці або вчора ввечері. Зрештою, навіщо ці погрози?
— Може, віднині потрібно розділити цю справу на дві самостійні, Жане-Луї? — спитав батько. — Чи, бува, не на це натякає та загадкова особа, що написала нам листа?
— Хай там хоч що, а в нас є певні плани, і завтра вранці ми з Жакліною сідаємо на поїзд, — рішуче заявив Жан-Луї.
— Я сказав усе, що мав сказати з цього приводу, — зауважив Жорж Маршан. — Усё ж таки цей лист мав би тебе застерегти. Якщо це не просто якийсь жарт. Будь обережний.
Жарт?.. Жан-Луї пішов спати.
Вранці, їдучи в таксі на вокзал, він розповів про не звичайного листа Жакліні.
— Ти взяв його з собою? — поцікавилася дівчина.
— Навіщо він мені?
— Може б, я впізнала почерк. Кажеш, він написаний жіночою рукою?
— Якщо тільки почерк не змінений навмисне. Тобі щось спливло на гадку?
Дівчина лише знизала плечима.