— Хочу попередити, що вечерятимемо вдвох.
— Я скажу на кухні.
— Пані Клеман нема сьогодні дома?
— Ні, немає.
— Мені здалося, що то вона вчора мала кудись їздити.
— Ні, добродію, вчора пані Дардель їздила, а її заміняла пані Клеман.
— А я чомусь подумав, що в ту середу чи в четвер пані Клеман кудись поїхала з Дельмаром. У середу, правда ж?
Такий допит здивував Анну. Одначе вона сказала, що пані Клеман залишала готель тільки минулого четверга її сьогодні.
— Второпала? — пояснював Жан-Луї. — Вони по черзі десь їздять. Коли виїздить Марі-Роз, її офіційно замінює Роз-Марі.
— Чому це бентежить тебе, Жане-Луї?
— Ні, — заперечив він, — то лише вступ, Жакліно. Є в мене дещо серйозніше. Читай.
І подав їй жовтого конверта. Вона читала вголос:
«Хлопче!
Низабувай шо твоє життя ше попереду замість стромляти свого носа вбрудне діло звивай собі гніздечко разом зі своєю суджиною вона гідна тибе буди шкода колити все собі зіпсуєш. Послухайся доброї ради. Якщо ти розумний і хочиш жити
Бувай здоров».
Жакліна подивилася на конверт.
— Тобі щойно вручили його в готелі?
Юнак кивнув головою.
— Більше нема потреби у фотокопії, Жакліно: той самий папір, те ж чорнило, той почерк, той самий підпис, коли його можна так назвати. Той же тон, та граматика, і навіть та поштова філія, звідки відправлено листа. Чи не хочеш цигарки?
— Дякую.
Жан-Луї знову заговорив про листа, адресованого його батькові. Наголошував на обставинах, за яких прийшов до них листоноша: Мортьо, що поспішав піти від Маршанів, ледь не почоломкався з ним на порозі їхньої квартири.
— І все ж, — додав він, — я попрошу тата надіслати фотокопію. Вчора Мортьо цікавився, чи сьогодні ми поїдемо в Персак. Йому Персак знайомий, він тут колись бував. Безперечно, автор листа перебував у Парижі.
— Або ж його спільник.
— Жакліно, ми вечерятимемо в готелі, я вже домовився. Побачимо, чи пані Клеман повернулася.
— Гадаєш, вона також їздила в Париж?
Він не відповів. Замислено стежив очима за димком своєї цигарки.
— Я не думав нічого, Жакліно, — сказав перегодя. — Пані Перрен ще досі не повернулась?
— Очевидно, пішла до сестри в Старий Персак, — мовила дівчина, а по мовчанці додала: — якщо це не якийсь жарт…
— На неї не схоже… — перебив Жан-Луї.
— Я маю на увазі анонімні листи, — пояснила Жакліна.
— Жарт? Чий? — не приховував подиву юнак.
— Жане-Луї, Ален любить пожартувати.
— Ого, ще один звинувачений! — вигукнув Маршан. — Та годі гадати. Поки нема фактів, нічого не будемо домислювати.
— Де ж узяти фактів, Жане-Луї?
— Шукатимемо, — відповів він. — А ось і пані Перрен.
Марі Перрен перепрошувала: коли б знала, прийшла б раніше від сестри. Думала, що Жакліна приїде аж надвечір.
— Ця сукня вам дуже пасує, пані Перрен, — зауважила Жакліна.
Жінка почервоніла.
— Невже? — і ніби виправдовувалася: — В сестри були гості, ось чому я так причепурилася. Коли йшла, замкнула будинок на всі замки, бо цього літа тут трапляються дивні пригоди.
— Правильно вчинили, — схвально кивнула головою дівчина.
— Ох, забула, — сплеснула руками пані Перрен, — для вас, Жакліно, є лист. Я щойно вийняла його зі скриньки біля брами. Невже ви не помітили, коли проходили?
— Слово честі, ні.
Жан-Луї кинув погляд на жовтого конверта. Дівчина байдуже склала його вдвоє й сховала до кишені комбінезона.
— Хіба тобі не хочеться прочитати його?
— Ще встигну.
— Ох і терпіння в тебе!
— Все залежить від обставин, — сказала вона. — Зараз тобі найкраще було б поїхати до папа Парана, передати йому медальйончик, виконати свій обов'язок перед ним.
Він зрозумів, що не слід наполягати.
— Іди вже. Ми чекатимемо на тебе тут.
Він пішов. Зробивши коло моторолером на майдані Марше-Неф, щоб звернути на вулицю, де жив Паран, Жан-Луї здалеку помітив, — як перед готелем зупинився знайомий автомобіль.
У Парана хлопець пробув тільки кілька хвилин. Той узяв пакунок, подякував, вибачився, що не може поговорити сьогодні з Жаном-Луї, але нагадав, що післязавтра по обіді в них має відбутися побачення.
— Передайте Жакліні тисячу найкращих побажань, — сказав він, прощаючись. — До завтра.
Їдучи від пана Парана, хлопець забіг на кілька хвилин до готелю, скинув комбінезон і знов поїхав до Жакліни. Вона теж уже встигла переодягтися.
— Що нового? — запитала вона, тільки-но Маршан з'явився на порозі.