— Їдучи до пана Парана, бачив, як біля готелю зупинилося знайоме нам авто. Коли вертався від нього, цього автомобіля вже там не було. Бачив пані Дардель у вітрині фотокрамниці й пані Клеман у канцелярії готелю.
— Хіба це так важливо?
— Пан Паран передавав тисячу найкращих побажань, — ухилився від прямої відповіді Жан-Луї.
В розмові відчувалась якась скованість, вимушеність.
— Жане-Луї, я нечемно повелася з тобою. Ось лист, — промовила дівчина.
«Дорога моя донечко!
Коли цей лист надійде до свого адресата, його більше не буде біля мене. Він буде далеко від мене, й сонце його присутності погасне.
Я хочу ще раз написати, як люблю тебе, моя люба, бо знаю, що не зможу сказати тобі цього, коли будемо разом. Не турбуйся про мене. Я вже стара, черства жінка, до о то ж із примхами. Одне слово, стара панна, що доживав свій вік.
Коли ти вийдеш заміж і житимеш у Парижі, я була б рада частіше бачитися з тобою. Не бійся, я не стану тобі надокучати, просто мені буде приємно усвідомлювати, що ти десь поряд зі мною, під столичним сонцем.
Хочу, аби ти знала, що твій наречений теж подобається мені й серце моє відкрите для нього. Його іронія, безперечно, підкріплена здоровим глуздом. Я зважую на те, що він має професію, людина з майбутнім. І хоча він — хлопець із характером, я певна, що ти будеш щаслива з ним. Віднині в моїх очах він став братом Анрі. Ні на мить не підкрадається до мене сумнів, що твій тато не поділив би моєї радості.
Пишу цього листа, повернувшись від кревних твого майбутнього чоловіка. Вони прості й чудові люди, з ними легко можна порозумітися. Боюся лише, що пан Маршан, ідучи до мене в гості, присилував себе надягти капелюха, якого, очевидно, зараз не носять, бо він вийшов з моди. Буду прикро вражена, коли дізнаюся, що його дружина й він вважають тітку Агату забобонною особою. Тобі доведеться зробити так, щоб у них не з'явилося таких думок. Дорога Жакліночко, ти ще перебуваєш у Парижі, коли я пишу ці слова, що хотіла, але не змогла сказати тобі перед від'їздом. Якщо ці рядки допоможуть тобі ліпше зрозуміти тітку Агату, я буду дуже щаслива. Хай вони зігріють тебе моєю найніжнішою любов'ю.
Палко цілую тебе. Доручаю й дозволяю тобі поцілувати від мого імені свого судженого.
Твоя стара тітка-буркотуха, що любить, тебе».
Лист, підписаний Агатою Каз, датувався шістнадцятим серпнем 1957 року.
— Я впізнала почерк, — сказала Жакліна, коли юнак дочитав листа. — Хотілося, прочитати раніше від тебе. Уявляєш, коли б вона понаписувала мені всіляких дурниць на твою адресу…
— Уже таємниці від мене, Жакліно? — вдав ображеного Жан-Луї.
— Просто обережність. І потім, хіба я не маю прана інколи подратувати тебе?
Дівчина подала хлопцеві руку, вони перезирнулися, і він уловив у її погляді велику ніжність.
— А що скажеш про постскриптум? — доскіпувався він.
— Я не дочитала. Ану, дай-но сюди. І знову взяла листа.
«Р. S. Я здогадуюся, що Жан-Луї взявся не за свою справу. А це може привести до ускладнень або й до прикрощів. Не буду говорити про те, що мене не стосується, але хочу дати вам добру пораду: коли втручаєшся в чужі справи, пам'ятай, ніяка обережність не буває зайвою. Але хай там як, а коли я можу чимось стати вам у пригоді, дайте мені знати. Приїду негайно».
— Моя тітка тільки не признається, що вона завзята читачка детективних романів, — додала Жакліна. — Вона цим уславилася на всю околицю.
— Жакліно, мені подобається твоя тітка, тобто наша тітка Агата. Та хоч який приємний для нас цей лист, він, на жаль, не пом'якшує погрози інших двох листів. Я буду винен, коли втягну тебе…
— Годі тобі про це. Ходімо вечеряти.
— Гаразд. Завтра вранці обдумаємо всі факти, починаючи від загибелі Рето…
Він несподівано замовк, почувши через відхилені двері сусідньої кімнати чиїсь кроки. Марі Перрен штовхнула двері й увійшла. Вона була вже переодягнена в буденне.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Будинок, що його купив пан Паран у старого Гепра, збудовано минулого століття в стилі епохи Людовіка XIII. Стіни вимуровані з цегли, шиферний дах вивершений башточками.
Щоб зрозуміти характер невеличкого банкету, який улаштував пан Паран, досить перерахувати склад його гостей: дідичі з околиць Персака, супрефект, кілька муніципальних радників, двоє міністерських службовців, місцеві більш і менш впливові особи. На західній терасі було накрито столи, біля яких під керівництвом П'єра, камердинера пана Парана, поралися двоє офіціантів.