— І вона вам нічого не сказала?
— Ні, тільки промовила: «Мушу сьогодні вранці локшити сукню, бо інакше ніколи не доведу її до ладу». Вона сиділа за швацькою машинкою в їдальні.
— Котра година була?
— Я не подивилася на годинника, йдучи з дому. Можливо, пів на восьму. Коли проходила повз мерію, там на дзиґарях була восьма. А що таке?
— Але її шиття більше немає тут.
— Вона поскладала його, як це завжди робить. Повинна б незабаром повернутися, адже вона мене не попередила.
— Так, вона залишила записку, просить зачекати, — погодився Жан-Луї.
— Тож чому ви турбуєтеся?
— Я не турбуюся. Просто домовився про зустріч з нею.
— Якщо вона просить зачекати…
— Звідки ви знаєте?
— Ви ж щойно самі сказали.
— Просто я боюся непорозуміння…
— Це не моє діло, — заговорила повчальним тоном пані Перрен, — але бувши вами, я не ускладнювала б собі життя. Ніби у вас бракує своїх справ!
— Чому ви так кажете?
— Просто це мені спало на думку. Бачу, що ви хвилюєтесь. Отож чекайте, вона прийде. Де мій кошик?
— Я заніс його на кухню.
Хлопець вийшов, постояв трохи на бульварі, чекаючи на дівчину. Потім знову прийшов до Марі Перрен.
— Я приїду за півгодини, — сказав він їй. — Якщо Жакліна з'явиться, перекажіть, хай підожде.
Пані Перрен випровадила його посмішкою.
Жан-Луї, не перестаючи хвилюватися, повів моторолера шляхом, що брався за місто аж до озера. Зупинився на роздоріжжі, де залишав моторолера того дня, коли вони наштовхнулися на повішеного Рето. Неподалік від місця, де повісився Рето, тріснула гілка. Хтось ішов. Маршан шмигнув у гущавину, звідки почав стежити за людиною, що блукала лісом. То був Грасьєн Ватан. Він пробирався заростями в напрямку, як здогадувався Жан-Луї, до своєї ферми. Уже проминав місце, де причаївся Маршан, і не помітив би його, коли б не собака, що кинувся в хащі, гавкаючи на весь ліс. Ватан озирнувся і побачив Жана-Луї, що наближався до нього. Батько Жакліни знався з Батаном. Тому, якось випадково зустрівши його, дівчина познайомила Жана-Луї з ним. І тепер вони перекинулися кількома фразами. Ватан спитав про Жаклінине здоров'я, а Жан-Луї не проминув нагоди натякнути на їхнє одруження. Ватана зовсім не здивувала ця новина, він простяг юнакові руку й поздоровив його. Коли прощалися, запрошував Жакліну й Маршана до себе в гості.
Хлопцеві трохи відлягло від серця, і він поїхав назад до Персака. Забігав на мить до Громадського саду, тоді до готелю, спитав, чи не було йому листів. «Ні, не було», — відповіла Марі-Роз. Водночас йому вдалося побачити Роз-Марі в її фотокрамниці.
Приїхав до Жакліни, одначе вона й досі не з'явилася. Він узяв ключа з-під сходів і попростував лісовою стежкою попід муром Казів і Рето. Проходячи повз хвіртку близнюків, перевірив, чи вона ще замкнена на ключ.
— Нічого нового, пані Перрен? — знову спитав він, коли повернувся.
— Нічого, пане Маршане.
Вийшов з дому Жакліни. Та як тільки ступив на подвір'я, почув гудіння мотора. З міста мчало якесь авто — старий «сітроєн». Жанові-Луї здалося, що він бачив цей автомобіль сьогодні вранці біля Дарделевої бензоколонки, коли брав свого моторолера. За кермом сидів вусатий здоровань у зсунутому набакир кашкеті і з люлькою в зубах. На авто стояв місцевий номер. Воно загальмувало перед брамою садиби Гепра. Пролунали три гудки. Водій виліз із кабіни й затупцював перед брамою, пускаючи клубки диму з люльки. Жан-Луї стояв за парканом Казів і не спускав незнайомого з ока. А той дістав з кишеньки жилетки годинника завбільшки з цибулину, що теліпався на довгому ланцюжку, й глянув на нього. Тоді підбіг до авто, просунув руку всередину, і знову пролунав сигнал. Якусь мить чолов'яга постояв непорушно, а відтак ще кілька разів натиснув пальцем на сигнальну кнопку. «Та ходімо!» — нетерпляче вигукнули два чоловічі голоси. Майже водночас із садка Гепра несподівано вийшли два високі худорляві чоловіки в фетрових капелюхах. У них були дбайливо поголені обличчя, сивувате волосся. Один в окулярах. Без жодного слова вони повсідалися на задньому сидінні, шофер теж поліз до кабіни. Загудів мотор. Раптом Жан-Луї аж скинувся: Жакліна! Поряд з Віржінією Гепра стояла Жакліна!
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
— Я ж казала, що вона повернеться, — заявила Марі Перрен, коли Жакліна й Жан-Луї увійшли до передпокою.
— Я й не сумнівався, — погодився Маршан.
Вони ступили до вітальні.
— Що трапилося, Жакліно? — спитав Жан-Луї, цілуючи її, а сам весь тремтів од хвилювання.