ЧАСТИНА ТРЕТЯ
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Другий візит почався вдало.
Спершу все йшло гаразд. Чого боятися в будинку, що стояв пусткою? Цього разу вони не брали з собою драбини, бо мали два ключі.
У підвалі Жакліну пойняло якесь невиразне почуття, ніби щось тут змінилося після їхніх перших відвідин. Але що? Переставлено речі чи навіть викрадено їх?..
Вибігли дерев'яними сходами вгору, ввійшли до сіней. Жан-Луї блимнув ліхтариком. Він попереду, Жакліна за ним, наче його тінь, якби вночі могла бути тінь. Раптом вони зупинилися, затаївши віддих. З кабінету братів Рето долинали людські голоси, з-під дверей прокрадався промінець світла.
— Ви певні, що там могло бути непорозуміння? — спитав чоловічий голос.
— Якщо кажу вам, то вже повинні вірити.
Тоді чути хрипкий жіночий голос; чимсь він нагадує Жанові-Луї його незнайому вранішню співрозмовницю, що викликала його телефоном. По короткій мовчанці чоловік каже:
— Я вірю вам. Найліпше було б зустрітися о першій годині на Кабанячому перехресті, як пропонує Поль. Місце безпечне й спокійне.
— Я теж так гадаю. Отже, це питання з'ясовано. Ми дізнаємося, хто…
— А крім того, люба моя, — перебив чоловічий голос, — ми повинні наважитись і виробити систему заходів. Так далі тривати не може.
— Скажіть Полеві: завтра вночі о першій годині на Кабанячому перехресті… коли ніщо не перешкодить…
— Ви чогось боїтеся?
— Боже мій, нічого особливого… або ж, радше сказати, усього, через оцих двох молодих дурників…
— Любонько моя, не такий чорт страшний, як його малюють. По-перше, їх тільки двоє. По-друге, вони нічого певного й не знають. Просто бракує їм по одній клепці в голові. Та ще зухвалості багато. Але забудьмо про них. Коли їм надокучить, вони теж облишать нас.
— Не сподівайтесь на це. Листи й телефонний дзвінок могли тільки насторожити їх, а не відстрашити, як ви гадали. Я не згодна з вами. Цей юнак уявляє себе героєм детективного фільму, хоча тут речі набагато простіші.
Знову мовчанка. Грубий чоловічий голос був для Жана-Луї зовсім незнайомий, тоді як жіночий уже мав нагоду чути. Чоловік повів далі:
— І все ж, треба зустрітися з Полем Рето завтра вночі на Кабанячому перехресті, хоча це не дуже безпечно… А що, як ці двоє чи ще хто випадково здибається з ним?.. Я не згоден з вами, що там легко можна буде сховатись. А як вони пронюхають…
— Ну, то й що?.. Хіба у нас нема простішого засобу?..
— Все одно я хотів би, щоб цю зустріч не так легко було вистежити.
— Ваші побоювання перебільшені, голубе мій. Як вони можуть пронюхати? Кажу вам, ви фантазуєте. Вони вважають себе, дуже хитрими, бо вигадали казна-яку хитромудру історію навколо цілком банальної і безневинної справи.
— Безневинної, безневинної, таке скажете. А що, коли все передчасно випливе на поверхню?
— Буде, звісно, прикро, але не страшно. Чим ми ризикуємо?
— Еге, якби то воно так було! Отже, о першій годині наступної ночі на Кабанячому перехресті. Ви цілком певні, що Поль там буде?
— Авжеж, бо це він призначає побачення. Прощавайте. Вимкнете світло, коли виходитимете.
Чути було, як у кабінеті переставили стільця. Відтак хтось зачовгав ногами, наближаючись до дверей.
— Ще одне слово щодо Поля…
Хлопець і дівчина не почули закінчення, бо метнулися навтікача. Перш ніж вийти з підвалу, Жан-Луї швидко посвітив навколо себе кишеньковим ліхтариком. Блимнув на верстат, на купу старих стільців. Праворуч на цементі біля дверей, що вели до двору, — чорніла калюжа. Вони вийшли.
— Почекай на мене хвильку, — шепнув Жан-Луї.
— Що ти хочеш зробити?
— Хочу пересвідчитися до кінця. Щось мені тут не подобається.
— Ти ризикуєш, Жане-Луї.
— Не бійся нічого. Почекай на мене в правому кутку садка. Стріляй тільки в разі небезпеки.
І він повернувся до будинку. Ввійшовши до сіней, знову побачив промінець світла, що пробивався під дверима з кабінету, почув голоси. Здається, згадували Поля, але він не прислухався — дорога кожна мить. Підбіг до дверей, рвучко схопився за клямку, повернув її й щосили наліг плечима на двері.
В кутку садка причаїлася Жакліна, з острахом прислухаючись до темряви ночі. Чому це раптом Жанові-Луї заманулося повернутися до оселі? Адже там люди, їй пригадувалися слова: «Завтра вночі на Кабанячому перехресті… Якщо все буде гаразд»… Хоч би його необережність… ох, що він там робить?.. Знов спало на гадку, що, коли проходила підвалом, помітила якусь переміну в ньому, чогось бракувало там. Звідки та чорна калюжа на цементі?