А Дельмар:
— І ми наздогнали б її, бо ж їхали до містечка.
— Чи не лежала вона на землі, коли ви під'їхали, пані Клеман? — доскіпувався жандарм. — Адже ви побачили два трупи на землі? Однак, можливо, дівчина тільки на якийсь час знепритомніла, а потім, коли ви поїхали, очуняла?
— Гаразд, час покаже, — урвав суперечку єфрейтор.
Розповідаючи, як цей моторолер обігнав їх на повороті, Жакліна так і не змогла з певністю сказати, скільки осіб на ньому їхало — дві чи одна. Замовкнувши, вона помітила, що Жан-Луї відійшов від гурту. Він ходив від акації до акації понад шляхом, перетяв упоперек. Шосе, повернувся назад, наблизився до огорожі, де сталося нещастя, присвітив кишеньковим ліхтариком, пильно обстежив її і знов попростував до дерев, світячи поперед себе. Вона теж повільно відійшла від жандармів, пані Клеман та Дельмара.
— Жане-Луї, як ти гадаєш, пасажирів було двоє чи один? — спитала вона півголосом.
— Здається, один. Та це не головне. Питання про сьогоднішнє побачення вже відпадає.
Тон, яким він вимовив останні слова, здивував її. Однак дівчина не встигла більше ні про що запитати, бо до них підійшов із записничком у руках єфрейтор.
— О котрій годині, на вашу думку, сталося нещастя? — спитав жандарм.
— Я й не глянув на годинника.
— Гадаю, десь незадовго до пів на першу, — Марі-Роз Клеман теж підійшла до них.
— Точніше, було двадцять шість хвилин на першу, — додав Дельмар. — Принаймні на моєму годиннику.
— По-моєму, трохи раніше, добродію, — кинув Жан-Луї.
— Ви їхали з Персака, пане Маршане? — допитувався жандарм.
— Так.
— Однак ми не зустрічали вас на шляху, — зауважив Дельмар.
— Ми зупинялися в лісі. Саме тоді ви проїхали повз нас.
— Розумію… — почала була Марі-Роз Клеман, та Жан-Луї різко перебив її:
— Нічогісінько ви не розумієте.
— Будемо вважати, що нещастя сталося десь о п'ятнадцятій хвилині на першу, — підсумував єфрейтор.
Жандарм, що присвічував ліхтариком на єфрейторовий записничок, націлився снопом яскравого Світла в обличчя Жана-Луї, але той відвернувся.
Молода пара всілася на моторолері. За всю дорогу до Персака Жакліна так і не почула жодного слова від Жана-Луї. І тільки тоді, коли він загальмував під блакитним парканом, нарешті лагідно промовив:
— Жакліно, треба діяти дуже обережно, про що ми вже говорили вчора… чи то пак позавчора, бо вже ось-ось ранок.
Він мав спокійний і впевнений вигляд.
— Нова подорож, Жане-Луї?
— Сьогодні ж. І навіть, — він завагався, але таки доказав, — якщо ти не вважаєш, що це абсолютно неможливо, я волів би заночувати у твоєму домі.
— Думаєш, що тут будеш у більшій безпеці?
— Я догадуюся, Жакліно, що ти маєш на увазі. Та про яку безпеку може йти мова? Нам усюди загрожує небезпека. Скажу відверто, що ми є для когось небезпекою, ось чому й нам загрожують.
Жакліна слухала його недовірливо, а він наполягав:
— Вони ладні на все.
— Ти маєш на оці той нещасний випадок?
— Жахливо, Жакліно! Я винен у смерті людини.
— Ходімо, Жане-Луї. Замкнеш моторолера в сараї або ще краще — я допоможу тобі закотити його в підвал, там двері надійно замикаються.
Так вони й зробили. А потім піднялися до кабінету покійного Жакліниного батька.
— Я ніколи не прощу собі сьогоднішнього вечора, — бідкався хлопець. — Людина загинула.
— Жане-Луї, я теж винна. Але ж не ми вбивці!
— Мерзотники! — вибухнув він гнівом. — Тепер починається бій між ними й мною.
А дівчина подумала: «Ними й нами». Він довго дивився на неї. Нарешті мовив:
— На стовбурі акації, яка росте перед тією борозною, що проорав моторолер, на рівні мого обличчя є дряпини. І здається, зовсім свіжі, причому з боку Персака. То не моторолер порвав дротяну огорожу.
— Чому ти так гадаєш?
— Ми зможемо все перевірити вдосвіта, коли будемо виїздити з Персака. На стовпці огорожі я помітив дивні позначки — огорожу розривало ломом. Дроти огорожі не різали, а рвали. Не думаю, що гілля акації або огорожа стали причиною смертельної рани. На автостраді немає сліду, який би свідчив, що мотоцикліст гальмував. Перший слід від гальмування помітно аж у траві. Наприкінці скісної борозни в пом'ятій траві — калюжа мастила. Ось тут і розбився моторолер, а не в огорожі, де він лежав, коли ми надійшли. Моторолера й загиблого перетягнуто туди від калюжі мастила. Це наводить на думку, що дірку в огорожі зроблено заздалегідь. Мені видається, що пригода відбулася так. Один з убивць, — еге ж, мова йде про навмисне вбивство, — вистежував нас. Він, напевне, причаївся десь біля твого будинку або неподалік від автостради й спостерігав за нами. Там багато місць, де можна сховатись, та й ми не дуже таїлися. І ось ми вирушили в напрямку Кабанячого перехрестя. Він дав нам від'їхати. Чи пригадуєш великого мотоцикла, що випередив нас біля другого кілометрового стовпа? В нього ззаду не горів підфарник і не видно було його номера…