— Що там ще за історія, Жорже?
— Скоро дізнаємось.
— Автор анонімних листів?
— Можливо.
— Але ти не віриш?
— Тон був зовсім не погрозливий.
Знову задзеленчав телефон. Трубку взяла пані Маршан. Цього разу викликали з міжміської. Телефонував Жан-Луї. Розповідав, що почуває себе добре, Жакліна також. «Не надсилайте нам листів у Персак, ми на кілька днів його полишили. Жакліна просить, щоб ти сповістила її тітку. Тато дома?» — «Він теж слухає», — відповідала мати. «Ми виїхали з Персака трохи помандрувати. Я напишу татові, щоб знав про все детальніше. Нас розгадали…» — «Почекай, тато щось хоче тобі сказати…»
— Добридень, Жане-Луї. Кажеш, вас розгадали?
— Здається, вийшла помилка, тату.
— Можливо, ми теж матимемо деякі новини для тебе. Чекаю на одну гостю.
— На кого?
— Скажу, коли побачуся з нею. Очевидно, хтось із тих, хто «доброзичливо» ставиться до нас.
— Зрозумів. Ми зараз за тридцять два кілометри від Персака. Ночуватимемо в Манді. Завтра поїдемо в Горж дю Тарн. Сьогодні можеш телеграфувати до запитання в Манд, а листи надсилай до запитання в Мійо. В суботу вранці вертаємося до Персака. Передай це тітці.
— Гаразд. Чи не зможеш зателефонувати нам сьогодні десь між першою й другою годинами?
— Ні, ми влаштовуватимемося. Потурбую тебе о пів на третю.
— Добре. До побачення.
— Ще одне слово: Персак не знає про наш маршрут. Ми сказали, що поїхали в Орійяк і Сен-Флур. Так ліпше.
— Розумію.
Жан-Луї, вийшовши з кабіни, заплатив за телефонну розмову й повернувся на терасу до Жакліни. Дерева, що стояли на майдані, кидали густу тінь аж на дах кав'ярні. Майданом безперестанку снували перехожі. Дві жінки котили поперед себе дитячі візки й про щось перешіптувалися. По другий бік майдану навпроти «Гранд-отель дю Міді» якийсь мисливець і кельнер напихали різними речами багажник кадилака.
— Ну що, Жане-Луї?
— Доручення виконано, Жакліно. Твоя тітка дізнається про зміну адреси. Маємо телефонувати татові пополудні. Я зрозумів, що він чекає візиту загадкової гості, яка має щось спільне з нашою справою. Зараз я розрахуюся, й ми підемо звідси. Офіціанте!
У цю мить Жакліна помітила знайому дівчину й вигукнула:
— Марі-Поль!
Та озирнулась.
— І треба було їхати аж сюди, щоб побачитись з тобою, — вигукнула дівчина.
— О, як я рада погомоніти з тобою, Марі-Поль! Ну, як, склала іспити за перший курс?
— Бач, я опинилась аж тут. А ти?
— А я познайомлю тебе з Жаном-Луї, моїм нареченим.
— Ми з Жаном-Луї Маршаном знайомі, — вклонилася та.
— Ми вже зустрічалися, Жакліно, невже ти не пам'ятаєш? — пояснив Жан-Луї, тиснучи руку дівчини.
— Правда, тоді ще з нами був Анрі. Ми вчилися на підготовчих, — згодилася Жакліна.
— Я рада дізнатися, що ви одружуєтесь, — злегка всміхнулася Марі-Поль. — А як ся має твій брат? Я одержала листа від нього. Він збирається повернутися до Франції наприкінці року.
— Він приїде набагато раніше, Марі-Поль. Адже мусить бути він на моєму весіллі, що відбудеться на початку жовтня.
— Твоє весілля в жовтні? Ваше теж, звичайно? — розгублено зиркнула вона на Жана-Луї.
Жан-Луї якусь мить подумав і вигукнув:
— Слово честі, правда! Якщо Жакліна доти не передумає.
— Я саме збиралася писати Анрі, — промовила Марі-Поль. — А тепер, бачу, що скоро зустрінемося.
Вона підняла ліву руку, що висіла на черезплічнику.
— Що з тобою скоїлося? — запитала Жакліна. — Ти могла б завітати до мене в Персак. Адже ти знаєш мою адресу.
— Думала зробити тобі сьогодні сюрприз. Але ця пригода з моторолером…
І знову ворухнула лівою рукою. Правицею доторкнулася пов'язки на голові.
— Нещасний випадок? — спитала Жакліна.
Марі-Поль була справді вродлива дівчина. Висока, струнка, чорнява, ясноока, з довгастим, трохи суворим засмаглим обличчям. Вона була в акуратній жовтій сукні.
— Нещасний випадок? — перепитав Жан-Луї.
— Якщо хочете, так.
— Тебе скалічено, сердешна. А коли це сталося?
— Годин з дванадцять тому. Дозвольте, — вона сіла біля столу. — Як бачите, любі мої, одне моє крило зараз пошкоджене.
— Чого ви бажаєте?
— Як і ви, шоколаду.
Жан-Луї покликав офіціанта. По той бік майдану чорний кадилак зрушив з місця.
— Що трапилося, Марі-Поль?
— Був у мене моторолер…
— Бідолашна моя. Його дуже потовкло?